Анна Павлик

Напевно мало хто з вас знає цю жінку. Це Анна Павлик. Моя далека родичка.

Вона народилася у 1855 році, в Косові (вірніше, в с. Монастирське, яке зараз є частиною Косова). Старший брат Михайло по суті сформував її світогляд і скерував її життя. Читати і писати вона навчилася вже у підлітковому віці, майже в 16 років.

Сім’я була, м’яко кажучи, не надто заможною. І мені складно уявити, яким чудом Михайлові вдалося закінчити гімназію та університет. Про навчання Анни навіть мови не могло бути. Брат двіжував у Львові з Іваном Франком, засновував радикальну партію, листувався з Драгомановим, і чомусь не дуже подобався органам влади, бо взагалі не мав пієтету ні до влади, ні до церкви.

Всі свої передові ідеї надсилав Анні в листах і журналах, а вона вже ‘простими словами’ переказувала то все іншим людям — отакий у них на той час фейсбук був. Ну але нас тут час від часу просто банять, а їх таки тримали під реальним арештом за ‘мову ворожнечі’. І її тримали, і Павлика з Франком — регулярно і частенько.

Я намагаюся собі уявити той час, обставини, людей… Ця стіна нерозуміння навколо, осуд, страх. Дівчино, тобі заміж треба виходити, а не до Львова возитися і хлопам до тюрми їсти носити. А вона поперлася! Фігачить днями і ночами за швейною машинкою, а потім, коли хлопців відпустили, уявляєте!, жила з ними в одній кімнаті! Та хто ж її після такого заміж візьме? Ото вже батьки, певно, наслухалися від сусідів про свою доньку…

Франко, до речі, навіть мав ідею одружитися з Анною. Нє, не з любові. Чисто по дружбі. Їй вистачило розуму не влипнути в цю авантюру.

Так все життя прожила, заробляючи шиттям. То в Коломиї, то в Чернівцях, то у Львові. Писала оповідання, статті і навіть вірші. Прості, щирі. Олена Пчілка хвалила. У старості мала на вихованні двох дівчат-сиріт. Похована на Личакові, поряд із братом.

Очевидно, що Анна була сильною і непересічною особистістю. Вона не мала змоги отримати освіту. Навіть початкову, про вищу взагалі не йшлося. Вона не могла мати нормальної, високооплачуваної роботи. Одного разу спробувала, звернулася за дозволом на відкриття власної справи, але не отримала.

Вона була об’єктом суспільного осуду за те, що не вкладалася в загальноприйняті норми поведінки. Стефаник пізніше згадував, що в Коломиї нею дітей лякали.

Мені дуже хотілося би з нею зустрітися і обняти цю жінку. Ми маємо те, що було недоступне їй. Якихось сто років тому.

Уляна Фокшей

Facebook коментарі