Це було тогди, як запальнички були державною монополією…

Були часи, коли запальнички, чи як дехто каже кресалки, ржавіли за виставами крамниць і ніхто на них не квапився. Купець аж присідав прихвалюючи. Щось такого ще не було. Нон плюс ультра. Простота получена з прецизією доказують чудес. Вигода та ощадність узялися за руки і стали правдивим благословенням людства.

Покупець рідко оглядав, а ще рідше купував.

— Я звик до сірників! — казав.
— До сірників?! Пане дорогий! Щодня пачка сірників по 10 грошів це робить на місяць З золотих, на рік 36, а на десять літ 360. А тут, прошу, за три і пів золотого запальничка на ціле життя!…

Але покупець не давався. То за складний механізм, то за мале колісце, то за великий тягар…  Були такі часи і минули. Скінчилися в тій самій хвилині, коли запальнички удостоїлися державної печатки, а камінчики до них монополізації. Тепер купець не захвалює вже, а покупець не придивляється. Навіть сам торг іде „на вухо“. Може запальничку? Шепче перший. На вулиці, в ресторані. Знаю один випадок, що навіть у церкві.

— Одну?! Я потребував би зо три.
— Можу і три. Але швидко.
— По кілько?
— По пять.
— Дорого.
— По чотири і пів, як для вас.
— По три, як для вас.
— На три і пів стає і запальнички попід полу мандрують з одної кишені до другої.

Подумає хтось: три запальнички, певно для когось із знайомих! Зовсім ні. Про запас курильна братія горне, скільки може. Забезпечується на сто літ для себе, а решту для грядущих поколінь.

Але що боїться контролі, то загал користі з цього не бачить. Спробуйте в незнайомого попросити вогню. Змірить вас від ніг до голови і хоч кишені випхані запальничками відповість:

— Не маю. Боїться, що ви з митного уряду.

Навіть знайомий нерадо рішається витягнути запальничку. Нині нікому не можна вірити. Ануж притиснений безробіттям, чи малоробіттям…

Бувають такі випадки і то досить часті. Я, наприклад, засвічу хіба найближчій рідні і деяким товаришам. Інші хоч би плакали. Йду вчора вулицею, а напроти мене старший пан з папіроскою в устах.

— Позвольте вогню! Приступає до мене. Подивився я на нього: Нічого собі людина, Сивавий уже, в золотих окулярах, може радник, може лікар, але хто його знає може й „митар”. Хіба кажу до нього пождете тут, я піду до сіней камениці, закурю папіроску і дам вам відкурити. Засміявся старший пан і згодився. Закурили ми, а він каже:

— Я маю аж три запальнички, але не ношу при собі. Тільки дома вживаю і то як самі свої.

Галактіон Чіпка.
«Відгуки дня. Запальнички» «Діло» 22.04.1933 р.

Прислав Павлюк Богдан

Share