На цих схилах гір, під Космачем, у січні 1945 року, повстанці «Березівської сотні», «Сотні Мороза» всю ніч вичікували енкаведистську дивізію, яка на чолі з генералом Дергачовим їхала, щоб прорватись у бандерівську столицю і захопити останній український форпост.

Інформацію про це, перехопила наша розвідка. Тож засідку готували зазделегідь і стратегічно правильно. Два мости на в’їзді в село, командир Мирослав Симчич «Кривоніс» наказав розібрати вручну, щоб не чутно було вибухи гранат.

Із спогадів Кривоноса, які записував 15 років тому Володимир В’ятрович: «Під ранок, коли машини із енкаведистами з’їхались всі, із лісових пагорбів ми вдарили по них кулеметними чергами. І душі тих, хто прийшов на чужу землю, полетіли «до Св.Петра». Але Св.Петро їх точно не прийняв»…

Тоді там, під Космачем, наші повстанці з найменшими втратами, знищили близько 400 енкаведистів. Про те, що там був кремлівський генерал Сергій Дергачов, який командував депортацією кримських татар, та винищив багато українців та представників інших національностей, совєцькі каратєльні органи дізнались аж у 60-х роках. І викликали тоді на допит Кривоноса, який перебував у таборі суворого режиму. Відповідно, покарання для нього збільшилось.

В 90-х роках Мирослав Симчич повернувся на батьківщину, досі проживає тут, в Коломиї. А кілька років тому при Косівській районній раді створилась ініціативна група, яка на місці героїчного бою вирішила встановити Монумент Повстанської Слави. Були виділені кошти із обласного та районого бюджетів, була зібрана певна сума із пожертвувань громади, але дофінансувати перевезення та встановлення пам’ятника вдалось завдяки небагатьом небайдужим людям-однодумцям, представникам Європейської Солідарності, які винайшли можливість залучити ресурси та чималі кошти меценатів.

Елементи скульптури, виготовленої скульптором Петром Штайєром, перевезені із Колочави уже на місці встановлення. Очікуємо повноцінного висихання грунту після дощів, щоб важкий автокран зміг заїхати і встановити пам’ятник на вершечку гори.

І зависочіє він над дорогою до в’їзду у колишню бандерівську столицю. І буде тут місце повстанської слави, куди з’їжджатимуться туристи із цілої України, щоб побачити цю скульптуру, щоб почути цю історію, щоб відчути енергетику, яка присутня в цьому місці.

Сьогодні перебуваючи тут, зрозуміла, наскільки важливо нам не тільки пам’ятати своє історичне минуле, але й жити цими цінностями, та вкладати їх у свідомості і душі наших дітей. Бо тільки пам’ятаючи історію, можемо розраховувати на розвиток держави загалом. Бо той ворог, що був у далекому 1945-му, він не змінився, він з тих же країв, і з однією метою, просто діє іншими, інноваційними методами. А він точно і далі буде зазіхати на наші землі і робити все, щоб відбувся занепад української державності. І тільки від нас залежатиме, як і якими методами ми будемо її відстоювати.

Далі буде…

Наталя Перцович

Share