Посилаючись на історичні нариси дослідника ХІХ ст. Софрона Витвицького, відкриваємо багатогранність життя, культури і вірувань гуцулів.

Якщо не брати до уваги негативних явищ патріархального устрою Гуцульщини, можна спробувати виокремити соціокультурний портрет сільської жінки того часу.

Зростаючи в суворих умовах гірського краю, гуцулка вбирала енергію Карпатських просторів, ставала носієм народних родових традицій, спонтанно засвоювала невловимий, але міцний дух язичества, тим самим продовжуючи і доповнюючи культурні надбання. Вроджене відчуття гармонії дозволяло створювати мистецьку річ з кожного предмета, до якого торкалися руки майстрині.

Насамперед це стосувалося художньої тканини і народного строю. Так з’являлися нові самобутні орнаменти на вуставках сорочок, збагачувалися неповторними мотивами і колоритом інші деталі народного вбрання, втім, не переступаючи межі традиційної гуцульської стилістики. Одяг гуцулів був достатньо адаптований до природного середовища, надавав свободу руху і свободу помислів.

Давній звичай зобов’язував заміжню жінку прикривати волосся. Не маючи змоги похвалитися вигадливою зачіскою, гуцулка пов’язувала на голову романтичну перемітку (довге вузьке полотнище з тканим орнаментом на кінцях), пізніше, коли у моду ввійшла хустка, вона теж стала яскравим акцентом в ансамблі жіночого строю.

Сорочка і запаски вільно огортали фігуру, пояс-крайка підкреслював стрункість, кептар (тепла хутряна безрукавка) відігравав водночас і практичну, і декоративну роль, не закриваючи вишиваних рукавів. Кожна орнаментальна деталь була композиційно завершена і колористично доцільна.

Духовний світ і зовнішній образ гуцульської жінки тісно поєднані ще одним життєдайним компонентом. Це природні стихії, трансформовані в людські пристрасті, емоції. Такі ж нестримні і непередбачувані, а часом і небезпечні, як гуцульський характер, здатні змести все, що стоятиме на шляху.

Гуцулка в барвистому народному строї, доповненому палицею з масивним металевим обушком, святковою хусточкою, (деколи ще й мосяжною люль- кою), позиціонувала себе як повністю незалежна і самодостатня особистість.

З. Ю. Тимчук, науковий співробітник Косівського музею.

Share