За матеріалами Івана та Наталії Семанюків.

Зустріч, яка змінила усе життя, — так згадує Марко Черемшина про своє особисте знайомство з Іваном Франком. І це легко зрозуміти: для Івана Семанюка, тобто Марка Черемшини, як і для багатьох інших молодих інтелігентів того часу, Іван Франко був справжнім кумиром.

Картина Петра Сахра «В дорозі», 1955 рікМарко Черемшина написав «Фрагменти моїх споминів про Івана Франка», де детально описав враження від глибокої розмови при знайомстві, а його дружина Наталія Семанюк згодом до 100-річчя від дня народження Івана Франка публікує цікаву спогадову реконструкцію «В дорозі», у якій детально розповідає про знайомство її чоловіка та його родини з Франком а також про те, де Іван Франко храмував уперше в житті: це гуцульське містечко Косів. Але — про все по порядку. Познайомилися Іван Франко та Марко Черемшина 6 липня 1897 року у Відні на станції Нордбенгоф, саме з цієї станції Франко, Черемшина та ще двоє молодих студентів — Іван Будз та Микола Кошак — повертаються потягом в Галичину. Івана Франка приємно здивувало, що хлопці — у вишитих сорочках. Аби розпочати бесіду, Іван Франко питає молодого горянина Семанюка, куди той їде. А коли почув «Кобаки», відповів:

— О, тепер поїду в гори — люблю сміливий гуцульський народ.

Всі четверо, яких ми перерахували вище, їдуть у одному купе. Перше питання, яке Франко ставить студентам — чи вміють вони співати. Як зʼясувалося — ще й як, тому вся дорога з Відня проминула в коломийках, романсах, а згодом — і диспутах на літературні та суспільні теми.

«Гуцуле, не забувай ніколи свого краю!», — звернувся у момент зворушення Іван Франко до Марка Черемшини. Потяг, яким вони прямували, дістався кінцевої зупинки у Заболотові.

«Літній ранок заглянув у вагон і зближався Заболотів, кінець подорожі поїздом. Містечко мале, але рухливе, бо в центрі залізничної сітки. Там чекала підвода батька Черемшини на нього і товариша Кошака з Косова. По Будза з Кут теж приїхали. Як втішився батько Черемшини, коли син представив їм Франка і сказав, що треба відвезти до Косова. Вони знали Франка, бо були письменні, і в їх бібліотеці були твори Франка», — пише Наталія Семанюк.

А далі Семанюк-старший Іванові Франкові розповідав чи не все: як у них гостював у Кобаках Юрій Федькович і для цього перепливав Черемош на човні, як його, тата Марка Черемшини, Федькович шпетив за те, той він «ласий на чілідину» (любить залицятися), розповів і про те, що колись пробував вірші писати, але закинув.

«А це — даремно», — задумано озвався Іван Якович.

Далі Юрій Семанюк привіз Івана Франка і Марка Черемшину до Косова (там якраз храмове свято 7 липня), і повернувся в Кобаки за дружиною Анною, аби і її познайомити з найвидатнішим письменником.

За храмовим столом були і ґазди з сусідніх сіл. Один господар з Гриняви щиросердно розповідав, що йому син привіз Франкову книжку, читав їм по святах. «Лис Микита» найбільше сподобався. «Гей, як ви там файно написали — гейби не звірі, а люди були. А малпа Фрузя — це так, як моя жінка. Я кажу: «Насте, про тебе книжку написали».

Іван Франко на тому застіллі зачудовано слухав перлини фольклору (приповідки, жарти, навіть спостерігав обряд згашування вуглю дитині), але не лише про фольклор мова ішла. Адже будучи між селянами, які потерпають як не від податків, то від безземелля, — неможливо говорити лише про красивості. Тому Іван Франко сказав приблизно так (цитата за Наталією Семанюк): «Люди йдуть до Канади та Бразилії, але там долі не знаходять. Доля тут, але її треба вибороти. Само не прийде».

Коли з живим інтересом перепитував у Юрія Семанюка чи Кошака-старшого про одягові традиції сіл Косівщини (бо кожне село в цьому регіоні таки дуже різниться орнаментами), то йому Кошак-старший пояснював: «Найкращі, сонячні, веселі — це вишивки з Космача. Це тому, що в тому селі панщини не було».

Познайомився Франко на храмовому ярмарку і з ремеслами Гуцульщини. Наталія Семанюк пише: «Микола Кошак звернув увагу Франка на вироби молодого Шкрібляка — якого дідо славився як найталановитіший майстер-різьбар золоторукий» (очевидно, ідеться про Юрія Шкрібляка та його внука Федора, сина Миколи).

Косівське храмування вразило Франка, особливо стихією народного танцю і поліфонією характерів. Зворушений, він зізнається: «Я бував у горах, але на храму я вперше і хочу налюбуватись цим людським потоком».

Гостювали згодом і в Яворові і ці липневі дні, проведені в такому цікавому товаристві, закарбуються в памʼяті присутніх на усе їхнє життя….

Детальніше про це доленосне знайомство Івана Семанюка можна прочитати у книзі, упорядковані Русланою та Петром кірєєвими та Іванною Стефʼюк «Марко Черемшина у спогадах, документах та матеріалах».

Іванна Стеф’юк,
старша наукова співробітниця Снятинського літературно-меморіального музею Марка Черемшини,  кандидатка філологічних наук, докторка філософії у галузі філології, письменниця

Share