З історії становлення і розвитку поштового і телеграфно-телефонного зв’язку на Галицькій Гуцульщині

Продовження. Початок — №18, 21.

Дорожнеча поштових послуг за листування дуже стримува­ла ділові контакти підприємців, діячів науки і культури. Високі ціни на поштові послуги зробили їх недоступними широким вер­ствам населення. Ця обставина змусила поштових урядовців різних країн піти на проведення корінної реформи пошти.

Реформатором поштової справи у Європі став англієць Ровленд Гіль. Він у 1837 р. запро­понував нововведення: за пере­силання листів — єдину плату в межах держави, а також — за її межами. Його пропозицію англій­ський уряд втілив у життя лише 1840 р., коли на листі почали на­клеювати спеціальний поштовий знак однієї вартості, який з 1864 р., на пропозицію французького поштовика М. Терпена, назвали маркою.

На західноукраїнських зем­лях поштові марки почали наклеювати з 1 червня 1850 р., тобто часу, коли їх запровадили в австрійській державі, а на схід­ноукраїнських — з 1857 р.

Конвер­ти з маркою у поштовий обіг в австрійській державі введено 15 січня 1861 р. Однак на пошті ще приймали листи без конвертів, які перев’язували шнурком, запе­чатували сургучевою печаткою і відправляли адресатам, а також приймали листи у саморобних конвертах.

З 1 жовтня 1873 р. за розпо­рядженням Львівської дирекції пошти від 20 травня 1873 р. всі місцеві поштові відділення пере­стали приймати листи, вкладені в саморобні конверти, а брали тільки ті, які надруковані держав­ними поліграфічними підприєм­ствами.

Було багато колізій із запро­вадженням марок. Одержувачі відривали марки з конвертів, а потім наклеювали їх на новий конверт і відправляли своєму адресату. Це порушення набра­ло загрозливих розмірів ошуку­вання держави, тому вона була змушена вживати якихось за­ходів.

З 4 червня 1862 р. всім поштовим відділенням австрій­ської держави було заборонено приймати і відправляти кореспонденцію адресатам, якщо на марці були сліди попереднього штампа.

З 1 жовтня 1869 р. місцеві пошти почали продавати по­штові листівки з краєвидами місцевостей і найбільш відомих архітектурних пам’яток австрій­ської держави. Що стосується гуцульського краю, то тут пошто­ві листівки на місцеву тематику були випущені значно пізніше.

Вперше продаж поштових листі­вок з краєвидами Гуцульщини та портретами Кобзаря крайовою пресою зафіксовано 1911 р. Того року пошти стали продавати листівки Романа Ясельського з видами Яремчі: «Водопад Пру­ту», «Кладка Альфреда», «Корито Жонки», «Перед тунелем» та ін. Повторна серія поштових листівок про Яремчу вийшла в червні 1913 р.: «Берег Пруту», «Вілла над берегом Пруту», «Вхід до тунелю», «Дорога до моста», «Загальний вид», «Міст на Пруті» та ін.

У мешканців Космача над Підстинькою великим попитом користувалися поштові листів­ки із зображенням Т. Шевченка. Одна з тих часів, як найдорожча реліквія, зберігалася у родині Євдокії Біловусяк, яка подарува­ла її авторові влітку 2003 р.

У 1934 р. було випущено у Варшаві нову спеціальну серію поштових листівок, присвяче­них Гуцульщині та окремо селу Космачу на Косівщині. Їх пошта поширювала серед мешканців краю. Кілька з них про Космач дійшло до наших днів і є у приватній колекції космацького краєзнавця Михайла Юсипчука.

Ціна комплекту з 12-ти поштових листівок тоді становила 1,5 зо­лотого, окремо взята поштова листівка — 15 ґрош. Іншу серію поштових листівок про Космач видав у Львові фотограф Л. Янушевич. Одна з них — «Берізки» є у домашньому архіві автора.

Наступні нововведення в роботі пошти австрійської дер­жави були 1871, 1881, 1904 та 1907 рр. Зокрема, з 1871 р. пошті дозволили приймати грошові перекази. Десятьма роками пізніше пошта почала відправляти одержувачам рекомендовані листи. На основі розпоряджен­ня міністерства торгівлі Австро-Угорщини від 21 травня 1882 р. при поштових відділеннях до­зволено відкривати ощадні каси з 3 % ставкою.

Дещо пізніше, на основі роз­порядження австрійського мініс­терства торгівлі, з 30 листопада 1904 р., пошта почала проводити для охочих передплату і продаж періодики. Виписування гуцулами періодики на місцевій пошті вперше документально зафіксовано у липні 1914 р. у с. Дора на Надвірнянщині.

Новацією у роботі пошти слід назвати прийом і відправку листів з повідомленням про вручен­ня, яку австрійський уряд запро­вадив у життя 1 травня 1906р. Ці листи підлягали першочер­говій доставці і перебували на особливому контролі в дирекції пошти Галичини та всієї австрій­ської держави. Їх вартість була на 25 гелерів вища за звичай­ну. Повідомлення про вручення мало зворотну адресу наданого листа. Тепер відправник був пе­вен, що його кореспонденцію до­ставили адресату.

За австрійської доби на лис­тонош, окрім доставки адреса­там кореспонденції і преси, був покладений ще й обов’язок заносити додому бандеролі і посилки, а з серпня 1898 р. — і судові пові­стки. Доставка останніх адреса­ту була надбавкою до зарплати, бо адресат мав заплатити листо­ноші 17 крейцерів.

З посилками і бандеролями листоноші мали клопоти. Якщо адресата не було вдома, то листоноша ніс їх назад на пошту. Носив їх до того часу, доки не заставав адресата вдо­ма. Цю недолугість у роботі лис­тонош відмінено лише 1 жовтня 1902 р. Того дня їм надано право залишати посилки дорослим з родини адресата.

Цікавими були поштові пра­вила за австрійської доби. Зо­крема, місцева пошта повідом­ляла одержувача спеціальним повідомленням. За листом він мав обов’язково прийти на по­шту сам. Там його лист зберігали протягом чотирьох місяців.

Якщо одержувач не приходив по нього, лист знищували, і факт знищен­ня фіксували спеціальним актом. Одержувач мав право відмови­тися від надісланого йому лис­та. Тоді такий лист відправляли авторові. Його теж повідомляли про це, а коли за ним не прихо­дили протягом двох місяців, то лист також підлягав знищенню зі складанням відповідного акта.

Поштові робітники працю­вали цілорічно, без відпустки. Лише у травні 1902 р. вони отри­мали право на 14-денну відпуст­ку за свій рахунок. Трудовий стаж поштаря на початках становив 50 років, а в 1903 р., після кількох страйків поштових працівників, його скоротили до 35 років.

За австрійської доби заро­бітна плата поштових робітників була дуже низькою і не відпові­дала прожитковому рівню, тому вони вдавалися до акцій протес­ту. Широкого розмаху і резонан­су в Галичині такий рух набрав наприкінці 1906 р.

Поштові працівники Австро-Угорщини, залежно від трудово­го стажу та фахової освіти, отри­мували класність. Службовцям І і II класу видавали формений одяг: мундир синього кольору. Підперізувалися пасками з бля­хами білого (1 кл.) і жовтого (2 кл.) кольорів, на яких красувався австрійський двоголовий орел. Шапки мали з жовтими та жовто-помаранчевими шнурками.

З 20 серпня 1914 до 2 берез­ня 1918 р. пошта, телефонні і телеграфні станції знаходилися у віданні міністерства оборони Австро-Угорської держави. В умовах воєнного часу вони працювали з перебоями, а деякі про­стоювали і їх заново довелося відкривати. Так, 16 квітня 1918р. запрацювала відновлена пош­та в Татарові і при ній — ощадна каса та телеграф.

Петро Сіреджук.

Далі — буде…

«Гуцульський край», №32, 12.08.2022 року

Також читайте:

Село Буковець: Туристичні місця Наслідки війни В Косові відкрилась виставка фоторобіт Руслана Трача Карпатський примівник Ґой з Шешор