…Що там чувати в Яворові під зеленим Бескидом, як поживаєте, земляки?…

Ярослав Окуневський народився 1860 року в Снятинському районі (с.Белелуя). До восьми років ріс у Радівцях (нині Редеуци, Південна Буковина в Румунії). Гімназійні роки провів у Коломиї. Навчався медицини у Віденському університеті. Плавав морями 13 років на військових кораблях Австро-Угорщини. Побував практично в усіх країнах Європи та Азії (за винятком Японії), деяких — Африки.

Дослужився військового звання «контр-адмірал». Одружився з австрійкою Отілією Зайзер. Виховав двох дочок (старша Теодора проживала у Відні, там померла і похована, а молодша Оля після аншлюсу Австрії в 1938-му була змушена емігрувати до Великобританії і похована десь на окраїні Лондона). Коли у 1918-му Австро-Угорська імперія розділилася на складові частини, зголосився до служби Україні й прибув до Галичини. Осів у Городенці, там помер (1929) і похований. Прочитавши таке, багато хто запитає: а при чому тут Косів чи Косівщина?

Родина Окуневських

Родина Окуневських

У відповідь рекомендую ще раз звернути увагу на епіграф під заголовком — це вступні слова Ярослава Окуневського до першого тому його «неймовірно добре написаної книги» (Іван Франко!) під назвою «Листи з чужини», яка вийшла друком 1898 року (перший том) і в радянські часи (1945–1990) була фактично забороненою (зберігалася у так званому «спецхране» і доступ до неї видавав одіозний КҐБ лише довіреним особам!).

Прочитали? Отож бо — автор називає жителів Яворова «земляками», і неспроста. Переїхавши з батьками до цього села у віці дев’яти років, хлопець перед вступом до гімназії навчався у місцевій сільській школі, бродив тутешніми плаями, і саме Яворів завжди вважав своїм родинним закутком. Тут проживали і поховані його батько (отець попит Окуневський — парох Яворова 1869–1902 рр.), мама (Текля з Кобринських), три сестри (Емілія, Наталка, Ольга — відома піаністка) і молодший брат Іполит (помер у віці 18 років).

За першої ж можливості лікар-офіцер морфлоту, а згодом контр-адмірал, Ярослав Окуневський приїздив на Гуцульщину, котру не просто любив, а досконало знав — збирав лікарські трави (зокрема й ті, котрі ростуть лише на високогірних полонинах), якими переважно лікував пацієнтів і на службі, і всіх, хто до нього звертався. У Яворові, до речі, він вилікував травами і джмелиним медом хвору на очі дівчинку Стефанію Грабов’єцьку; та виявилася допитливою й по-суті стала його ученицею в сфері фітотерапії. До Штефки Мицканюк (це по чоловікові) приїздили за травами і консультаціями зі всієї України аж до смерті Стефанії у червні 2004-го.

Про персонажа цієї розповіді можна написати цілу книгу і це, до речі, вже реалізовано, хоча, на жаль, не повністю: автор дослідження Леонід Кирилаш — житель Запоріжжя (так-так, не галичанин!) не встиг довершити свою працю до кінця — його життєвий шлях напередодні Великодня–2021 обірвала пандемія COVID-19…

Взагалі ж слід сказати, що про Ярослава Окуневського писали багато авторів, — зокрема лауреат премії ім. Т.Г.Шевченка Роман Горак, професор медицини Ярослав Ганіткевич, Дмитро Мохорук (див. альманах «Гуцули й Гуцульщина», 2011, № 3 (4)) і навіть автор цих рядків. Але у порівнянні з дослідженням його біографії так, як це здійснив світлої пам’яті Леонід Кирилаш, всі ці публікації є лише «блідою тінню» реальності. Тому кодекс честі вимагає, аби книжка запоріжця про Ярослава Окуневського (навіть у незавершеному вигляді) була таки надрукована окремим виданням, і це бажано здійснити саме в Косові!

Кого зацікавила непересічна особистість нашого земляка, раджу розпочати ширше знайомство з Я.Окуневським не з нарисами про нього, а із прочитання «Листів з чужини». Табуйований радянською владою двотомник-оригінал у своїй приватній бібліотеці зберіг шановний і добре знаний в Косові та Косівському районі Володимир Тутуруш. Після здобуття Україною незалежності пан Володимир доклав титанічних зусиль для того, аби ця книга була перевидана — задум здійснило столичне видавництво «Темпора», опублікувавши два томи одним симпатичним фоліантом, який у рік видання визнаний кращою книгою України в розділі «Пригоди і подорожі» (див.: Ярослав Окуневський. Листи з чужини. К.: Темпора, 2009. — 518 а). Перший наклад видання склав 1000 примірників, але згодом воно було продубльоване, і зараз книгу можна прочитати, наприклад, в Косівській центральній районній бібліотеці або замовити у видавництві.

Несучи військову службу і плаваючи на кораблях Австро-Угорської імперії, які провідували різні країни світу з певною дипломатичною метою, Ярослав Окуневський надсилав до львівської газети «Діло» свої спостереження про ці віддалені краї, писані, ясна річ, українською мовою, і часопис їх охоче друкував.. Варто задуматися над тим, чим відрізнялася монархія Ґабсбургів від аналогічної — Романових і правоноступниці другої — СССР. Чи бодай один моряк-офіцер з підросійської України (а їх була сила-силенна!) полишив для нас хай навіть короткі нотатки про бачене й почуте поза кордонами імперії, та ще на українській мові?

Питання риторичне, і його навіть ставити абсолютно недоречно…

Василь Гуменюк.
«Гуцульський край», №20, 14.05.2021 року

На замітку:

Facebook коментарі
Share

Також читайте:

Ранішній уловВ гриби, у гриби! Радіо на поміч Гуцульщині Гора Острий у Косові Різдвяна виставка в Косівському Музеї народного мистецтва та побутуРіздвяна виставка в музеї