Підпільниця

Історія одної кобацької Калинки колись має потрапити на кіноекрани. Певно тоді, коли ми розгадаємо хоч половину її «засекречених послань».

Калина Дмитрівна Лукань – надрайонна провідниця ОУН, секретарка Косівського районового проводу ОУНР, а в юності – відмінниця, акторка драматичного гуртка, не по роках вродлива і смілива начальниця пошти у Рожнові в ранні сорокові. Народилася і жила в сусідніх Кобаках.

Навіть стосовно дати її народження існує кілька версій, стільки ж суперечностей про фактично всю її долю. Що скажеш – шлях підпільниці. Так, молодша сестра Зоня у хрестоматії з історії села Кобаки «Здвиженський храм» повідомляє, що її сестра Калинка народилася 1927 року, одна з небагатьох закінчила семирічку, відтак керувала відділенням пошти у Рожнові, де і познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком – комендантом поліції Романом Ящуком. Як з’ясувалося згодом, робота очільника поліції у Рожнові – це також спецзавдання підпілля. «Не раз попередила Калина своїх друзів про облаву, багатьох врятували від Німеччини обоє з Романом (ідеться про примусові роботи. – Авт.). Красива і талановита вона і не раз на сцену виходила, бо була активною учасницею драмгуртка у «Просвіті». А хата батьків поступово ставала центром підпілля», — згадує Калинина молодша сестра.

У дослідженні «Жінки Свободи», де серед інших досьє – і життєвий шлях Калини Лукань, дата її народження вказана як 1925.

Не дивлячись на те, що у буремні сорокові репертуар драмгуртків ретельно перевірявся, Калина для поширення підпільної інформації використовувала «чернеткові моменти», яким ніхто не приділяв значної уваги – репетиції, або як тоді кобаківчани казали – «проби на ролю».

«До вóйни треба було брати позволенє в поліції на представленє (виставу. – Авт.), а у вóйну таки дуже пазили. На проби тоже могли прийти ти й слухати, але за представленє си пише на котру годину ти й де буде, а проби – то за них знали лиш свої, всіх не упантруєш. Ну ти й ми си сходили, ти й нам навчитель читає «Катерину» ци «Наймичку», ти й ми так з єго слів і вчили. Ну бо не було на чому писати, хто тогди за зошéта крім шкільників знав. Біда була. І отак ми повторювали, поки не вивчимо. А відтак іду собі через ліс додому ти й повторюю. Я і потепер свою ролю знаю», – розказувала у 90-річному віці колишня учасниця того ж гуртка, моя бабуся і ровесниця Калини Лукань Марія Стеф’юк (в дівоцтві – Клим).

Важко спрогнозувати, як ставилися рідні Калини до її підпільної діяльності (а як бачимо зі спогадів сестри – вони про це знали). Але не журитися за неї не могли. Певно, батьки відчували, що одного ранку їхня Калинка піде з дому – притому далеко не в невістки…

Так і сталося. У 1943 році молода дівчина остаточно вирішує розділити життєвий і бойовий шлях свого обранця – вони обоє ідуть у підпілля. У неї псевдо – «Галина» і «Ч-11», в нього – «Херсон» та «Скидан». Є дані, що вони побралися. В скорім часі Романа не стало. Його життєвий шлях обірвався у 1944 року. Калина по його смерті стала дуже обережна – майже немає відомостей про її перебування на території району. Щоправда, сестра згадує, що у 1946 бачили Калинку в районній лікарні – доктор Щирський ризикував життям, але зробив їй операцію на нирку. З її вигляду не міг лікар не здогадатися, кого оперує. Бачили її тоді і односельці, але ніхто не видав. Вона була зморена, хвора і не мала сил на обережність.

Рідні не знають, де їхня Калинка «смерть приймила», і до певної пори взагалі не мали права про неї говорити: сестра відбула Караганду і тому знає: «Той, хто того не перебув, може собі всяко думати». Найімовірніше, що померла Калина Лукань 1951 року в Хімчині, у бою з відділом 2-Н МДБ. Підірвала, подейкують, себе і криївку з документами, бо (оскільки лишилася сама) – боялася, що ворог поглумиться, а це значно гірше за смерть.

А вона (цілком ще юна дівчина) сміливо вдивляється зі знимки в повстанському однострої. Жінка, яка знала підпільні таємниці і уміла рятувати життя навіть тоді, коли грає на сцені. Вона мовчить? Ні, старі фотографії вміють говорити, лише би чути їх….

Іванна СТЕФ’ЮК, —
письменниця, членкиня Національної спілки письменників України, кандидатка філологічних наук, краєзнавиця. Старша наукова співробітниця Снятинського літературно-меморіального музею Марка Черемшини

ДЖЕРЕЛА: