Кожен раз, коли приїжджаю – кайфую від свого міста! Косів, ти номер один!

Я виріс в одній з наймальовничіших частин свого міста, мені повезло) Тут і водоспад Гук в хвилині ходьби, і гора Зіняків верх, Острий, плесо “Скали”, а ще ліси, в яких я з сестрою і сусідськими дітьми грали в “Козаки-розбійники”.

Тут лишилось мертвим грузом багато дитячих, безглуздих мрій, тут формувалось уявлення про те, наскільки цей світ великий, наприклад задавав собі питання років в 5:

  • А до Коломиї це більша відстань, ніж від мене до лікарні і так 10 разів?
  • Як може Земля бути круглою, якщо гори он які великі? Бо кругла — це ж м’яч, але м’яч рівний!
  • Як так — що в Рибниці вода постійно тече вниз і нас моря не затоплюють, бо кількість води ж десь там внизу збільшується? (хтось пожартував і сказав, що вода починає текти назад вночі, коли ти спиш, то я просив, аби мене пустили вночі подивитись на річку)))

Коли дивився якийсь американський фільм-катастрофу про якийсь катаклізм, то я завжди думав, що якщо щось таке буде в нас, то я втечу на гору Михалків, а це (на мінуточку) 812 метрів над рівнем якогось-там моря)!

Ранки, дні і вечори на рибалці за сто метрів від хати і ловля риби “на банку з диркою в кришці і хлібом” з майбутнім кумом, а тоді ще однокласником.

А ще купання в річці до посиніння-побордовіння губ, водяний масажор-водопад “Шум” і ще купа всього.

Я постійно це все згадую, правда згадувати все менше з ким, всі кудись роз’їжджаються по світу, всіх носить, мене теж носить , але я повернусь скоро, Косів, обов’язково!

Олександр Мартинюк

Share