Неабияку славу косівській кераміці принесла творчість Олекси Петровича Бахматюка (1820 – 1882), класика гуцульської народної кераміки.
Науковці вважають його найвидатнішим митцем – гончарем Гуцульщини. Гончарську справу освоював від батька Петра Бахматюка, який у першій чверті ХІХ ст. прибув до Косова з центральної України, купив землю у Старому Косові. Значний вплив на формування творчого стилю майстра здійснив Іван Баранюк.
Перейнявши в майстра всі секрети ремесла, Бахматюк разом з батьком виготовляв й розписували посуд.
В оздобі виробів майстра визначальною була техніка ритування*. Ріжком користувався мало – лише для нанесення окремих рисок та облямівки фляндрівкою**. Одним із способів декорування, характерних О.Бахматюка, є активне використання графічного прийому «ільчате письмо», яке він збагачував розписом, надаючи виробам мальовничого характеру.
Творчість О.Бахматюка склала цілу епоху в історії розвитку косівської кераміки. Його талант був самобутній та унікальний, про таких кажуть, що має дар від Бога. Такого живого бачення та відчуття світу, такої динаміки та жаги до життя, гротеску та іронії, широкого польоту уяви та фантазії, помножених на неймовірну різноманітність композицій, сюжетів, ви не зустрінете більше ні в кого.
Асортимент творів майстра: кахлі для печей, вази, колачі, миски, дзбанки, поставники, декоровані багатим рослинним орнаментом у поєднанні з геометричними малюнками або зображенням тварин. Бахматюк не тільки збагатив цікавими подробицями сюжети, а й відтворив багато сцен із гуцульського життя.
Авторству майстра належить понад сто печей та пічних ансамблів, у композиції яких було від 40 до 100 й більше кахлів.
На кахлях майстра відображено заняття землеробів, гончарів, ткачів, пастухів, вівчарів. Його гуцул з люлькою в роті везе на тачці свиню, мисливець стріляє у птаха, котрий дзьобає дах двоповерхового панського будинку. Панок (бо в чоботях) чи гуцул оре двома кіньми, а над їхніми головами цвітуть великі соняшники. Це відома «бахматюківська» квітка (зелено – коричневі пелюстки в жовто – сонячному обрамленні). Часто зображав фігурки борців з ведмедем, опришка з топірцем, сцени полювання тощо. І все це неодмінно серед буйної флори – листя, квітів, кущів.
Особливістю манери О.Бахматюка є вироблення певного канону в зображенні людей. Вони виразно типізовані. Постаті, як правило, стоять у профіль, штани з одного боку хвилясті. Жінки – чи міські, чи гуцулки – одягнені в блузи та довгі спідниці. Чоловіки – у короткому сюртуку. І лише зображення голови змінюється: то вона оголена, то на ній циліндр, то гуцульська клепаня***, то шолом, то широкий капелюх.
Цьогоріч УКРПОШТА видала поштовий конверт та марку до 200 – річчя від дня народження Олекси Бахматюка. Спецпогашення відбудеться 10 грудня у залах Косівського музею народного мистецтва та побуту Гуцульщини.
Серед анімалістичних зображень бачимо розкішних півнів та пав, оленів, бичкив та левів, що гордо спинаються на задні лапи. Бики та олені стоять інколи парами, повернувшись головами один до одного, а між ними проростає дерево чи вазон. Подібні мотиви майстер застосовував також спареними, а на вазонах – будова суцвіттям, що отримав серед сучасних йому майстрів назву «бахматчини». О.Бахматюк свої твори підписував власноруч.
Творчість Бахматюка – це класика гуцульського народного мистецтва. Його унікальна спадщина — це своєрідна школа для майстрів сучасності.
У 1993 році Косівською районною радою започатковано районну премію імені О.Бахматюка для відзначення місцевих майстрів кераміки. Першими Лауреатами премії стали Євгенія Зарицька (2002), та Надія Вербівська (2004). Після тривалої перерви премію відновили. Її отримали Валентина Джуранюк ( 2018), Марія Гринюк (2020), Ірина Серьогіна (2020), Микола Чорний (2020).
- *ритування – техніка гравірування по глині;
- **фляндрівка – розпис по мокрій поверхні глини ріжком;
- *** клепаня – хутряна чоловіча шапка.
Лариса Березка,
наукова співробітниця Косівського музею народного мистецтва та побуту Гуцульщини (Філіалу НМНМГП ім. Й.Кобринського)
