Чув я вчера два сусіди між собов говорили, стару біду проклинали, дужеси журили. Коло плота став Микола, тий каже: «Іване! А шо тепер з нами буде? Це відев настане шьо такий чєс, шо й за воду скажут заплатити, йикби чісом голодному забаглоси пити. По податок вже прибігли, хоч rрунт вода взєла, а з городом ба­рабулі посаджені змила.

Дорогове таки плати, бо треба дороги, а йдеш в місто то уважєй, бо поломиш ноги. Люде платьє за ’дувуди’ (посвідки), за свої та й кінскі, за ’лумера’ шо на хату, тай за пси хрестьинскі. А бодай вас бола (хвороба) взєла, тай ваші порєдки, шьо прийдеси всьо про­дати до самої rрєдки.

А Иван каже: «Не журиси кумочку, Микуло! Шє ни таке я вже видів, тай тоси минуло. Перебули ми паншіну, минуло чісарство, пере­будемо поволе і цисе капарство. А податок за тот rрунтец, шо вода забрала, таки треба заnлатити, — бо видко ухвала така прій­шла уже на ті, шо ни мут робити, аби такий безробітний податок платити. А ти тепер не меш мати з городом клопоту, бо йик вода його взєла, то взєла й роботу! За дороги та за мости нема шо й казати. Кому типер вже потрібні? Гроші розсипати? Типер пани, котрі вчєні, шо їздя світами, вже смі­ютси з усіх доріг — їздє літаками. Отож панство вже від давно літаки майструє тай через то уже мостів бірше ни будує. Бо йик колис кож­дий из нас буде літак мати, то на що типер дороги? Будемо літати!

А на решті всі иршьині просім Божу Матку, абесмо шьо ни пла­тили за вмерлих податку. От не­ давно я в казеті вічітав додаток, шо за здохлу пиргу (старий пес) платит йикийс пан податок. А ’довуду’ усім треба. Бо на страшнім суді можут люде змішєтиси, а шо тогди буде? Тай лумера, шо на хатах, тай на блєшках псєчіх, то річ прецінь гонорова для усіх видєчіх».

Розійшлиси мої куми, а я сів на латку тай написав за тот лумір для вас загадку.  «Хто ни знає, най вгадає, хто побратим псєчий, кому хлопский кожух пахне, а кому вонєчий? Хто ни може без луміра перейти дороги, і котре то сотворінє має штири ноги?… Хто загадку відгадає (хотьби не спав нічку) тому пришлю кружок лою ворогам на свічку. Тай напишіт у казету, шо ви від­гадали, ци ворогам треба лою, ци вже й так сконали? Цю загадку відгадати то цілком ни штука. А лій я вже наріхтував.»

З газети «Народня Справа», 1930 рік
Прислав Павлюк Богдан

На замітку

Share