Чи цей звичай наш чи занесений він нами з латинського світу, про це не будемо багато сперечатись. Фактом є, що той звичай уже закорінився у нас і то не тільки в місті серед заможніших верств, але й серед бідноти та на наших селах. А коли вже так, то треба, щоб в те святе внести як можна більше змісту.

Кахля «Святий Миколай» роботи Олекси Бахметюка

Кахля «Святий Миколай» роботи Олекси Бахметюка

Перше, що вражає при цім святі навіть і тоді, коли братимемо його більше як звичаєве свято, а не релігійне це надто фаміліярно здрібніле називання його «Миколайком». Коли ми звикли до «Маланки» і ту Маланку цілком собі трактуємо за панібрата то тут іще справа зрозуміліша. З «Маланкою» властиво звязані цілком поганські звичаї і не дивно, що тут найменшу ролю відіграє христіянське свято св. Маланії.

Інша справа зі св. Миколаєм. Церква святкує його досить урочисто і звичай обдаровувати в день св. Миколая має свою глибоку підставу в тому, що цей святий любив ще за свого життя потаємно обдаровувати убогих та дітей. Вже пізніше додали йому в помішників янголів, а згодом і чорта, щоб для дітей мало це свято більше романтичної пригоди, а подекуди і страху, який змушує їх до кращої поведінки. Тож може неварто так недбало ставитись до цього святого, а головно не варт вкорінювати в народі це недбале відношення до святих, уводячи навіть в літературу «Миколайків» замість св. Миколаїв.

Коли почин до цього свята дало милосердя, творення добра, то може варто, щоб і далі це свято зберігло саме цю традицію, а не тільки взаємне обдаровування ріжними дарунками, які роблять тільки приємність, а не є ніякими актами милосердя чи допомоги біднішим. Очевидно, що навіть саме тільки роблення приємности комусь дорогому є вже додатнім і добре впливає на вдачу модерної аж надто егоїстичної Генерації. Але коли ще додати до того і вчинок милосердя для убогих, яких навіть не знаємо, то матиме це зовсім інший характер.

Одно лише треба додати для тих, що в святі св. Миколая бачать саме оту другу можливість творення добра для добра. Треба це я кось робити з надумою і з якоюсь системою. Страшенне прикро вражає передмиколаївська жебранина з усіх кінців. Навіть і тому хто дає радо таки трохи забагато десятків підписних лист, що курсують поміж тими самими людьми перед цим святом.

Дати багато кожному ніхто в теперішні часи не має змоги, давати потрохи часом буває прикре, а у тих, що збірають, викликає ще й незадоволення, або навіть і осуд, що той. що дав мало, є скупий чи непривітний, бож не рахуються вони з тим, що перед ними вже було з десяток осіб з листами, а вони також не останні.

Хай св. Миколай внесе нам у наше сіре життя поезію, хай збагатить нас бажанням творити добро іншим, а тоді прийматимемо його без огляду на те, чи це наше народне свято чи дістали ми його в дарунку від інших.

З газети «Діло», 1938 рік.
Підготував Богдан Павлюк.

Share