В гори!… Але які?

Коли животворне проміння сонця продре завіси оловяних хмар, що більше півроку залягають небесний простір над нашою країною, коли повіє легкий теплий вітер та принесе зі собою подув весни та заповідь скорого літа, коли зазеленяться дерева, що ними обсаджені вулиці великого міста хотілось би миттю покинути ці сірі мури, цю міську задуху, та поїхати кудись далеко у ліси та гори, щоб відіткнути повними грудьми, щоб направду жити.

Хто з нас, що живемо життям великого міста, не знає як житя у ньому винищує людину. Воно діється ніби непомітно. Але людина систематично виснажується, передовсім все нервово. Цей великоміський рух, це заворотне темпо життя дуже некорисно впливає на нервову систему людини. І люди робляться якісь недобрі, осоружні самим собі, непривітні в відношенні до свого оточення. Головним чинником регулювання співжиття людей це здорові нерви.

Цвітіння яблунь на Гуцульщині

Здорова нервово людина і сама добре почувається і до свого оточення ставиться з вирозумінням, бо здорові нерви дозволяють їй тверезо все обміркувати, спокійно над усім застановитися та не робити нічого під впливом тимчасового настрою химерних нервів. Найкращим ліком на нерви це спокій. А деж його набути? Чи може у санаторіях? Ні і Там не добудете цього бажаного спокою. Бо дивлячись на інших може й тяжче хворих від вас, самі гірше почуваєтесь, а то й можете довести до гіршого стану.

А щож скажете поможе? Гори! Наші гори! Тільки вони зі своїми лісами, лугами, левадами, потоками, річками та з нашим гарним населенням можуть дати Вам цей бажаний спокій і задоволення. Довгим пасмом нашої країни простягнулися Карпати. Замешкують їх гуцули, бойки та лемки. Рік-у-рік велика частина нашого населення їде між гуцулів та бойків, щоб у них, серед краси їх закутин, набрати потрібних сил.

Але є ще в нас лемки з їх чудовою гірською природою, з їхніми лікувальними водами. Саме на нашу Лемківщину варт вернути увагу тих, що бажали б і відпочити, і приємно провести вакаційний час серед свого населення. Там, у цій найдальше висуненій на захід закутині нашого краю, живе наш нарід, що в чужинецькому морі не зденаціоналізувався, не затратив своєї віри, мови та звичаїв.

Наш загал мало цікавився лемками. Хто поїде між них на вакації, напевне не пожаліє цього, а на поворотну дорогу до цілорічної важкої праці в місті повезе зі собою такі слова, якими прощала нас, гурток інтелігентів стара 70-літня лемкиня: «Хай Господь благословить Вас за те, що Ви не забули за нас і приїхали сюди…»

Ліза Крук
З газети «Діло», 24.06 1938 р.

Прислав Павлюк Богдан

Share