Як важко діставалась українському народові влада можна дізнатись із «Записника в’язня Михайла Горбового». А тепер через стільки десятиліть ми змогли мати свою державу, свою Конституцію і що сталося з нами, що дальше важко жити вже в незалежній Україні.

Чому ми віримо в казку, а не дивимось що ці люди вартують? Чому не вміємо вибрати порядних людей, а не тих що присвоїли собі державне майно, людське добро? То що це з нами? Може комусь не буде терпіння багато читати, але це я вибрала невеличкий відрізок з тих подій.

Михайло Горбовий у пластовій домівці в Косові. Прислав: ГуцулВуду

Михайло Горбовий у пластовій домівці в Косові. Прислав: ГуцулВуду

Уривок з книжки «Старі Кути зачарованої Гуцульщини»:

Маємо відомості про короткочасне встановлення української влади на Косівщині: «У жовтні 1918 р. Кошова команда УСС, і де перебувала тоді у Вижниці, призначила мене з кількома стрільцями до підготовки перевороту в Косівському повіті. Після перевороту, що відбувся в найкращому порядку, доручено мені допомагати повітовому отаманові (учителю І. Устияновичеві) в організуванню і встановлюванню української влади в повіті.

Між іншим, згідно з інструкціями y.H.R зі Львова, треба було змінювати по селах цивільну владу (війтів, уряди громадські), настановляти своїх щирих, свідомих людей, як також організувати відділи міліції для вдержання ладу і порядку. Мені, як повітовому комісареві міліції, доручено якраз це друге.

Уже в 3–4 дні після перевороту праця закипіла. А праці тої було стільки, що прямо не зналося, що перше треба було робити. А все важне, пекуче. Люди приходили з найдальших сіл повіту, щиро обіцяли всяку можливу піддержку українській владі, щоб тільки вже завести в них сякий-такий лад. У декотрих селах, де були випробувані місцеві народні робітники, там усе впорядовували своїми силами згідно з виданими поясненнями. До інших сіл мусілося їхати і помагати.

Пригадую собі кілька таких поїздок. У першу чергу бралося під увагу села над Черемошем (Біла ріка), де вже творилася тимчасова — по тодішним сподіванням — границя з Румунами. Заходимо перше до с. Ріжен. Дорога веде в більшості потоком. Вибоїни, величезні камінюки, що тяжко пішки пройти; а фірою їхати й не думай. І вже родиться постанова, що треба конечно подбати про вимурування доброї дороги. І це вже тема на збори.

Заходимо до читальні біля церкви. Виходить напроти нас священик о. Гн., що інформує нас про стан справи. Всередині, в сінях і надворі повно народу. Ждуть цікаві — яка то нова влада.

З місця приступаємо до діла. Вибори війта й уряду громадського йдуть скоро. Вибирається щонайкращих громадян. Учитель Устиянович порушує між іншим справу будови дороги в селі. Дальше вибирається місцеву міліцію. До неї входять громадяни до 18 р. і звиж 60 років життя. Все решта має йти на фронт. Міліція має дбати за лад і порядок у селі,одначе служба ця є добровільна і безплатна.

Незабутний був черговий день. Збори в Тюдеві. День погідний, гарний. Раннім ранком минаємо вже Кути. По дорозі надалеки бачимо двох людей, що на наш вад біжуть скоріш у село. Під’їздимо ближче, а із села нараз несеться радісний голос церковних дзвонів. Стрічна жінка на наш запит пояснює, що це так витають представників Української влади.

Нараз напроти надходить ціла маса людий, святочно всі одягнені, із прапорами в руках, лиця аж сіяють від радісного зворушення і щастя. Старші січовики з лентами творять шпалір. Так впроваджують на подвір’я школи, де на воротах сідоглаві громадяни витають нас староукраїнським звичаєм — хлібом-сіллю під могутний оклик присутніх: «Слава українській владі й армії!» Незабутня, зворушлива хвилина!

Збори відбуваються під голим небом, бо у просторій школі годі й думати, щоб усі вмістилися. Ціле подвір’я, город, гостинець, аж під церковну огорожу, залиті святочним народом. Мабуть, ніхто здоровий не остав тоді в хаті на ціле село. А прийшли теж із сусідних сіл. Прапори наші з вітром радіють, осіннє сонце радісно й тепло світить, а вся маса святочної громади дух заперла в собі, стихла, щоб не пропустити ні одного слова з уст представника довгожданої рідної влади…

– Від імени Української влади витаю вас, українські громадяни, — почав повітовий отаман.

– Слава Україні! Най живе Українська влада! — понеслося могучим зривом із сотень грудей жінок, дітей і старців.»

Прислала Марія Сенюк

Share