Депутація гуцулів до цісаря

Повідомлення газети «Українське слово» про візит депутації гуцулів Косівщини до цісаря і австрійського парламенту з вимогою поліпшення свого становища. 25 липня 1918 року.

Перед кількома днями приїхало до Відня 22 селян і 2 селянки з косівського і печеніжинського повіта, щоби повідомити Монарха про дуже тяжкі апровізаційні відносини в тих повітах і просити о ратунок. Всякі попередні стараня, роблені місцевими організаціями і послом д-ром Трильовським не відносили успіху.

Найкрасшою ілюстрацією для бюрократичного шляндріяну при полагоджуваню таких важних справ є обставина, що меморіял внесений послом д-ром Трильовським в уряді відживленя 23 мая с. р. надійшов до староства в Косові доперва 28 червня.

Світлина з газети Das interessante Blatt «Депутація Гуцулів на чолі з др. Трильовським».

А обставини в косівськім повіті справді катастрофальні. Морози, які настали в маю сего року, знищили не тільки картофлі, але й кукурудзу й всьо інше. А з призначених по урядовому приділови на косівський повіт 21 вагонів муки місячно, надійшло від 1 вересня 1917 р. до кінця січня 1918 р. ледви два і пів вагона; від лютого б. р. не одержав косівський повіт з урядових жерел ні одного кільограма муки!

Подібні відносини панують також в печиніжинськім повіті, а з призначених на сей повіт 11 вагонів муки місячно він одержав в лютім пів вагона і в марті пів вагона і на сім кінець. Очевидно нарід помагав собі як міг; бож є дуже багато таких родин в горах, що від кількох місяців не бачили взагалі кусника хліба, а прокормлюють себе пашиною і другими зелами.

Коли ж люди вибираються «на доли» і там закуповують, або вимінюють за кожухи, ліжники й таке інше збіже, або муку, то полеві жандарми й жандарми, а навіть громадські уряди, як се було пр. в Заболотові, конфіскують їм і ніхто не знає, що з тим конфіскованим добром дієся. Був і такий випадок, що одна жінка доведена таким поступованєм до розпуки, втопилася в Черемоші і осиротила 6 дітей.

Томуж не було иншого виходу, як тільки післати депутацію до цісаря, що при уділі п. д-ра Трильовського ухвалено в Печеніжині й Косові.

Коли депутація прибула до Відня, то президент парляментарної репрезентації д-р Петрушевич запровадив її найперше на конференції до арх. Вільгельма, якому делєгати і пос. д-р Трильовський представили важке положенє Гуцульшини. Він обіцяв приїхати особисто в печеніжинський повіт і розглянути на місци жалоби, які люди проти деяких урядників староства, радника камерального Свободи і лісничого Вільмавта підносили. Зараз на другий день поїхав він до цісаря і на його просьбу визначив цісар авдієнцію на день 15 липня в полудне в цісарськім замку Екартсав (недалеко угорської границі).

На двірци ожидали приїзжих двірські автомобілі, котрим заїхали делєгати до цісарського замку. Тут повитав їх Цісарський адютант і запросив до пишної замкової салі, щоби найперше випочили з дороги. По якімсь часі запрошено делєгатів до городу, де вони на гарній площі уставилися півколесом. Незабаром надійшла цісарська пара з малим престолонаслідником, а посол д-р Трильовський в промові, виголошеній по німецьки й українськи передав цісарській парі привіт Гуцульщини, представив важке економічне положенє сеї гарної країни і просив о поміч для неї.

Тоді господар і Михайло Мельничук з Устерік і Кость Тимульський з Печеніжина передали цісареви два пропамятні письма.

Цісар відповів на се українською промовою, в якій заявив, що все цінив високо патріотизм Гуцулів і геройство гуцульських полків, та що буде старатися по змозі населенню помочи. Тепер приступила цісарська пара разом з синком до півкруга делегатів цісар розмовляв з кождим з них без виїмку, розпитуючись про родинні й апровізаційні відносини. Особливо інтересувався, хто з делєгатів, зглядно його родини служив при війську і брав участь у війні. Цісарева звернула увагу на це се, що 20-літній делєгат Петро Горецький не має правого ремени.

Він пояснив, що стратив його в 9 офензиві над Ісонцом. Цісарева припоручила зараз придворній дамі гр. Шенборн, щоби занялася справленєм відповідної протези для него. Особливо щиро витав цісар господаря Івана Гаврищука з Княждвора, який витав Його в 1891 хлібом-сіллю на границі своєї громади. Взагалі цісарська пара виявляла велику прихильність до людей, хоч видно було по ній велике перемученє. Маленький Отто заховувався на диво поважно на свій вік.

Цісарська пара запросила делєгатів на обід, при якім делегати відспівали цілий ряд січових і патріотичних пісень, між иншими, також «Вже воскресла Україна».

Лучилося таке, що тоді перебував на цісарськім замку ген. Ляндвер, начальник спільного уряду відживлення. Він відбув разом з д-ром Трильовським конференцію і се на основі вручених меморіялів.Перед відїздом попращала цісарська пара ще раз делегатів і побажала їм щасливого повороту до вітчини.

Надворними автами вони відіхали до найблизшого залізничого двірця. Дня 16 липня відвідала депутація парлямент а 17 відбула конференцію у міністра відживленя Павля, а се при участи п. д-ра Трильовського й Лаврука та адютанта архик. Вільгельма рітмайстра Фірстери.

Депутація домагалася в меморандах до цісаря.

Щоби до обох загрожених повітів висилано щомісячно 10 вагонів муки, а саме до кінця серпня 1919 р.
Щоби здержано всякі реквізиції і викупи худоби, збіжа і паші в повітах Косів, Печеніжин, Коломия, Снятин (звідки Гуцули спроваджують збіже) рівнож до кінця серпня.
Щоби заборонено жандармам і полевим жандармам конфіскувати людям муку і збіже, яке вони закупивши на долах спроваджують в гори.
Щоби заказано конфіскувати людям збіже, закуплене в приватній дорозі і привезене до млина.

Рівночасно піднесено з натиском сторонничість Централі для відбудови, яке занедбує цілковито відбудову Східної Галичини і прошено о відповідні зарядженя:

Щоби доставлено як найскорше з камеральних лісів будівляний матеріял.
Щоби в Соколівці біля Косова збудовано трачку, а в Пістиню фабрику кафлів, дахівок і печей.
Щоби пущено як найбільше реклямованих селян -будівляних робітників і щоби управильнено платні урядників при будівельних експозитурах (доси одержує начальник аж 380 корон, а другі урядники 250 корон місячно).

Рівночасно порушено непорядки й покривдженя жовнірських родин при признаваню і виплачуваню причинків.

Очевидно, що з міністром видживленя обговорено такі справи, які торкаються його ресорту він віднісся до справи дуже прихильно і обіцяв порозуміти ся з поодинокими властями, до яких полагодженє поодиноких бажань належить. На всякий випадок обіцяв прислати з кінцем місяця по кілька вагонів збіжа в загрожені повіти, що було цілю депутації.

На другий день в окремім вагоні другої кляси поспішного поїзду відіхали делєгати у рідні сторони, певні, що поміч, обіцяна Монархом, не заведе.

«Українське Слово», липень 1918 року.

Підготував Богдан Павлюк.

Facebook коментарі