Воєнна хуртовина не оминула й Косівщини. Ріжниця лише в тім, що коли в инших полосах краю позникали цілі села з лиця землі, то в Косівщині завдяки конфігурації терену знищення не кидаєся так ярко в очи, бо в горах хата від хати віддалена на кільометер або й більше і по сій причині в Косівщині знищення не могло бути так велике, як то було в инших сторонах.

Однак спричинені війною шкоди в Косівщині є великі, бо в 1916-1917 рр. був австрійськоросійський фронт в Карпатах 13 місяців. Відтак прийшла румунська окупація, получений з окупацією військовий режім, брак можности свобідно порушатись, а це все впало важким тягарем на тутешнє населення, бо невідлучними сателітами військового режіму є реквізиції, підводи, а Румуни до того додали ще й побої.

Kosow

Опісля в серпни 1919 р. заняли Косівщину польські війська, а події, які відтак наступили, всім загально звісні, щоб те повторяти, та в прочім мабуть і пан прокуратор був би представленням сих подій, яких не списав би на воловій шкірі, невдоволений, отже лишім, їх на боці, щоб не розятрувати не загоєної ще рани.

Можна лише загально сказати, щоб всяке життя завмерло, а навіть не можна було зійтися двом особам, бо власть добачувала зараз бунт. Найліпше зілюструє відносини, які тоді запанували факт, що капітан Білінський, котрий був тоді місцевим командантом, видав устний приказ припинити діяльність Народної Каси, отже аполітичної економічної інституції.

Сей режім спричинили староста Зарицький, директор ткацької школи Ямроз, та всякі боягузи, котрих на кождім кроці переслідувало марево повстання і різні на Гуцульщині. Це був лиш привид і як кождий сьогодня може бачити, зовсім безосновий, але за імагінацію людей, котрі мали тоді власть в своїх руках, Гуцульщина страшно заплатила.

Доперва в зимі 1921 року, коли приїхав до Косова театр п. Гончаренкової, люди повиходили зі своїх хат і вперше могли хоч на представленнях театральних зі собою побачитись та дещо свобіднійше відіткнути, бо перед тим люде прямо задихувалися для браку воздуху, хоч його у нас в Косівщині так богато і душились в витвореній обставинами атмосфері.

Як довго Гуцульщина не могла прийти до себе, свідчить обставина, що приміром в 1921 році проявляло яку таку діяльність лише одиноке товариство, а це тутешна філія „Жіночої Громади“, за те всі инші товариства з конечности завмерли і спали сном блаженних.

Філія Тов. “Жіноча Гормада”.

При кінци 1920 року утворився Комітет з трьох людей, котрі постаралися в тутешній експозитурі о відбудову знищеного дому самостійної читальні ім. Павлика на Монастирску, чи там добудову, котрої експозитура, мимоходом кажучи, не докінчила. І передали ведення дальшої акції тутешній філії „Жіночої Громади” в ціли приміщення в згаданім домі Захоронки, котрої пекуча потреба дається дуже відчувати.

Філія „Жіночої Громади“ забралася в міру можности жваво до праці, в котрій находила попертя всіх кругів населення так, що в р. 1921. вся праця в Косові зосередочилась коло Захоронки під фірмою філії „Жіночої Громади”. Результат цеї праці був дуже гарний…

З історії Косова. Рубрика “Косівський вістник” в часописі “Громадський вістник”, 1922 рік.

Підготував Богдан Павлюк.

Share