Зазначу відразу: мова йде про село Яворів Косівського району Івано-Франківської області. І занотовано таке враження 23 липня 1901 р. — тобто майже 120 літ тому Жінкою, Якій сьогодні виповнюється 150 років з дня народження.

Її фото в юному віці позначене номером 1, а приблизно в той час, як Вона побувала в Яворові — номером 2. На превеликий жаль фотографа, який би зафіксував Її перебування в нашому селі впродовж приблизно доби у липні 1901-го не виявилося, тому єдиним достовірним джерело з цього приводу є саме Її листи до іншої талановитої жінки, котра проживала на території Буковини.

Авторка теплих спогадів про Яворів добиралася тоді разом з шанувальником Її таланту — на 9 років молодшим від Неї музикознавцем, студентом Київського університету (в 1907-му вони одружаться) — в Буркут. Там у часи Австро-Угорщини функціонував санаторій-профілакторій, основною «родзинкою» якого була місцева мінеральна вода (зараз про це вже майже ніхто й не пам՚ятає!).

Пора назвати їхні імена: зліва - Ольга Окуневська - талановита піаністка, концертмейстер сольних виступів Соломії Крушельницької, справа - її старша сестра Наталка. Яворів, орієнтовно 1921-24 рр.

Пора назвати їхні імена: зліва – Ольга Окуневська – талановита піаністка, концертмейстер сольних виступів Соломії Крушельницької, справа – її старша сестра Наталка. Яворів, орієнтовно 1921-24 рр.

Пара зупинилася перепочити на годинку-другу в резиденції місцевого священика, але затрималася на довше: наймолодша священикова дочка (на фото 3 вона разом зі своєю старшою сестрою) навчалася у Миколи Лисенка в Києві (по класу фортепіано) і була особисто знайома з Гостею. Якраз того дня піаністка відпрацьовувала якийсь твір — музика зачарувала гостей і вони заночували в Яворові (в уже згаданому листі констатується, що «студентка Лисенка дуже виросла як вправна виконавиця»).

Цілком зрозуміло, що гості не лише відпочивали в помешканні, слухали фортепіанну музику, але й, очевидно, оглянули місцевість.

Навпроти резиденції священика — за якихось 150–200 метрів — знаходилася церква Пресвятої Трійці, збудована в типово гуцульському стилі ще 1741-го року — гості точно її споглядали, а можливо навіть заходили в храм, аби оцінити його інтер՚єр. Через 23 роки церковна будівля згорить дотла, а її сяке-таке фотозображення можна побачити на сюжеті номер 4.

Яворівська церква, яка згоріла в 1924 р.

Яворівська церква, яка згоріла в 1924 р.

А через 45 років, коли цю територію остаточно і на довгих знову ж таки 45 років «визволить» червона армія, резиденція священика буде перетворена на фельдшерсько-акушерський пункт (ФАП) з постійним там місцем проживання бойової медсестри, її чоловіка (до речі, учасника десантної операції в районі м. Керч в якій він числився загиблим, але згодом нагороджений орденом Красной звєзди), свекрухи (між іншим дуже віруючої особи, через що конфліктувала з невісткою — членкинею КПСС) та єдиного їхнього сина.

Само собою зрозуміло, що після цього знакова будівля резиденції втратила свій «шарм» приміщення, де бували видатні постаті української культури, як, наприклад, Іван Франко, Наталія Кобринська, Остап Терлецький та інші — зокрема й Та, що їхала зі своїм судженим в Буркут.

Воно й зрозуміло — якби тут побував, наприклад, Клим Ворошилов, іменем якого був названий перший в Яворові колгосп, чи, скажімо, Леонід Брежнєв, котрий, кажуть, бував за 25 км звідси в якості начальника політвідділу 18-ї армії в 1944-му, то священича резиденція, трансформована в ФАП, була б оголошена меморіальною пам՚яткою, а щó там якийсь Франко чи Кобринська…

Але в другій половині 70-х років Яворів провідав не хтось там третьорядний, а «предсєдатель Ленінградского отдєлєнія союза пісатєлєй СССР» Георгій Константіновіч ХОЛОПОВ — кавалер орденів Лєніна, Трудового красного знамєні, Знак почьота, Отєчественной войни та інших. На той момент Яворів був не звичайним гуцульським селом, а можна сказати таким собі центром на кшалт нинішньої ОТГ — колгоспом «40-річчя Жовтня», до складу якого входили 6 сіл (Річка, Соколівка, Город, Бабин, Снідавка + Яворів з центральною садибою — конторою — цього господарства).

Г.К.Холопов з дружиною, як не дивно, зупинився в… приміщенні ФАП. З՚ясувалося, що він вирішив повторити мандрівку, яку здійснила Ювілярка (див. фото 1 і 2) 1901-го року до санаторію в Буркуті. Причому це була не просто «туристична подорож» номенклатурного письменника, а збір матеріалів для написання книги.

І така книга незабаром з՚явилася! Автор назвав її «Путишествие в Буркут» (фото 5). Написана в єдино можливому тоді (1979 рік) форматі «соціалістичного реалізму», вона, ясна річ, акцентує головну увагу не на óбразі Мандрівниці 1901-го, а — зрозуміла річ — «картині величних перетворень за роки радянської влади — як сказано у резюме — «преображенной Гуцульщины, некогда бедной окраины Румынии и Австрии» (фото 6).

Не берусь хвалити чи гудити книжку письменника з Ленінграда — це, як кажуть там, «дєло вкуса», але її з՚ява мала, як на мене, серйозні наслідки для нашого села: хтось (чия це була ідея — мені невідомо, хоча дуже би хотілось знати!) ініціював встановлення на приміщенні священичої резиденції (перепрошую — ФАП) меморіальної таблиці з іменами осіб, які тут побували в минулому.

Другою за переліком була вписана Мандрівниця в Буркут — нинішня 150-річна Ювілярка. Зайве, мабуть, говорити, що в ті роки дозвіл на встановлення подібних публічних речей давали лише партійно-урядові інстанції рівня мінімум обкому. Й аби одержати такий дозвіл, було потрібно надати «залізний арґумент», і я чомусь твердо переконаний, що ним стала саме книга Г.К.Холопова «Путишествие в Буркут»!

Таблицю встановили. Вона була великою і її облаштували на окремих підпорах поруч з будівлею. Ніколи собі не пробачу того, що не знайшов часу, аби сфотографувати і будівлю, і цю таблицю — кого тепер не питаю, ніхто відповідних знімків надати не може (чи не хоче?).

Таблицю було добре видно з траси Косів–Верховина, і чимало проїжджих зупинялися, аби її оглянути, задавали місцевим багато питань. Можна зрозуміти і тодішніх владців, і «тих, кого треба» (КҐБ).

Раніше з хрестів на могилах священика і його дружини «хулігани» позбивали таблички з їхніми іменами, а коли померла дочка-піаністка (1960 р.), на її могилі дозволили встановити хрест, але знову ж таки без таблички — понад 30 років (!) це поховання було БЕЗІМЕННИМ.

Не минуло й двох років з часу встановлення меморіальної таблиці поруч з приміщенням ФАП, як раптом будинок охопила пожежа. «Випадкова», ясна річ. Через недбальство сторожа, казали. Будівля, очевидно, мала згоріти дотла: медсестра з чоловіком і сином переселилися у власну хату, споруджену неподалік, ФАП був відкритий вдень, а на ніч закривався. Пожежа спалахнула під вечір.

Але то практично центр села, поруч кілька криниць. Люди збіглися і пожежу загасили — серйозно постраждав лише дах. Його незабаром демонтували і деякий час будівля ще стояла (фото 7; автор — Петро Миколайович Терлюжак).

А ось меморіальна таблиця щезла. Хто її демонтував, і куди забрав (чи знищив?) — мені також невідомо, хоча й питав багатьох: всі відповідали «не знаю, не бачив».

В принципі будівлю можна було легко зберегти, спорудивши новий дах, але влада вирішила: демонтувати. Ті, хто це здійснював, згадували, що добротні стіни не піддавалися, довелося «виривати» протеси трактором за допомогою тросів… Коли добігли до кінця 80-ті роки й було дозволено повернутися до церковного життя легально, на тому місці збудували нову резиденцію для священика.

Але про поновлення меморіальної таблиці в Яворові ніхто й не помишляє: тої будівлі, де бували відомі особи нема, а як говорить східна приказка «на нема й суду нема»… Одначе коли колгосп «40-річчя Жовтня» на початку 90-х розпався «аки Союз» на свої складові частини, його «яворівський осколок» назвав себе іменем сьогоднішньої Ювілярки, проте проіснував недовго і, як кажуть, «канув у Лету».

Коротку ж інформацію про Мандрівницю в Буркут, яка полишила такі теплі спогади про Яворів, можна прочитати в музеї місцевої школи: там є невеличкий стендик з повідомленням, що така оказія мала місце, але про те відає доволі обмежене коло осіб. Як написала Ліна Костенко: «А хтось постояв, хтось і помолився — оце і є наш пам՚ятник Тобі?!».

І на завершення: є у Яворові будівля, де славна Ювілярка — Мандрівниця в Буркут — якщо і не бувала, то споглядала ПОЗА ВСЯКИМ СУМНІВОМ (а таки можна з впевненістю припускати — точно ходила поруч або довкола!) — це приміщення старої школи. Збудоване з ініціативи священика, резиденція якого знаходилася практично поруч — через дорогу (метрів 50, не більше!) — воно було його гордістю й директорував тоді у ньому священиків сусід — Богдан Доніґевич, син якого Іван був парохом сусіднього Верхнього Ясенова, а це село лежало по дорозі на Буркут.

Однозначно, що мандруючим назвали те ім՚я — може навіть написали рекомендаційного листа посприяти в разі потреби (коротку помітку «стали ми в Ясенові Горішньому»  Мандрівниця зафіксувала, але, очевидно, ніякої потреби в додатковій допомозі не було, то й ім՚я І.Д. у Неї не фіґурує).

Приміщення цієї школи — до речі НАЙСТАРІШОЇ БУДІВЛІ Яворова (споруджена 1886 р.) не лише збереглося, але й досі справно служить, щоправда вже в іншій іпостасі — як чесальна майстерня овечої вовни (фото 8. Важко сказати, як власники цієї будівлі відреагували б на встановлення тут відновленої меморіальної таблиці, котра стояла на будинкові резиденції-ФАПу, але коли добре подумати, то нічого крамольного в тому б не було. А Ви як гадаєте?

Василь Гуменюк

25.02.2021 р.

Також ознайомтесь з іншими цікавими публікаціями та історичними дослідженнями п. Василя Гуменюка на сайтах «Гуцулія», «МапаКосів», «Гуцульський край» та «КосівАрт».

Facebook коментарі
Share