Коли стало зрозумілим, що повернення радянської влади у західну Україну є лише питанням часу, то наприкінці 1943-го Арсенич скликав у м. Бережани Тернопільської області організаційну нараду, на якій присутні референти СБ Тернопільщини «Максим», Станіславщини В. Лівий «Митар», Перемишлянщини Соловій, Дрогобиччини Шишка. Прослухано звіти керівників областей. Арсенич видав нові розпорядження, які стосувалися роботи СБ у новій обстановці, зокрема, коли сюди повернеться радянська влада (ГДА СБУ, Ф-13, справа 372, том 38, аркуш 217-219).

Арсенич прекрасно усвідомлював, що у боротьбі з таким потужним монстром радянської спецслужби в особі НКВС-МДБ потрібно приймати неординарне рішення стосовно обстановки, яка склалася на даний час. Ще у 1946-му він прийшов до висновку у листі до М. Козака-«Смока», референта СБ Волині, про те, що треба «не знищувати агентури, а обмежуватися лише розконспіруванням. Повна ліквідація зовнішньої агентури сприяє вербуванню на її місце нової. Агентуру, з якою можна по доброму домовитися. Перевербувати проти ворога і тримати її, як наших інформаторів в агентурі супротивника. Насамперед, не знищувати ту зовнішню агентуру, що завербована з числа родин наших членів, наших симпатиків, завербованих під примусом компроментуючих матеріалів» (ГДА СБУ, Ф-2 (ІІ-Н), опис 57, справа 4, том І, аркуш 110).

Микола Арсенич

Один із чільників ОУН (б) Дячук-Чижевський на допиті у НКВС стверджував, хоча і не мав близьких стосунків з Арсеничем, але добре його знав, що той був одним з організаторів СБ ОУН (б) ще з 1939-го, проводив чимало вишколів, його вважали одним з найкращих конспіраторів. Серед керівництва Проводу ОУН (б) мав репутацію людини, яка ніколи не піде на сумнівні рішення не в інтересах підпілля. У той же час методи роботи СБ викликали страх у підпільників. Арсенича, як керівника, поважали і боялися, оскільки він вживав серйозних заходів для укріплення організаційного порядку.(ГДА СБУ, Ф-13, справа 372, том 4, аркуш 302-214).

На початку лютого 1945-го біля м. Бережани Тернопільської області відбулася нарада членів Головного Проводу ОУН (б), на якій розглядалося питання про перспективи дальшої боротьби проти органів радянської влади. На ній присутні, зокрема, Р. Шухевич, М. Арсенич, Я. Бусел, Д. Грицай, П. Дужий, Р. Кравчук, В. Кук, Д. Маївський.

Бандера хотів повернутися в Україну, але учасники наради відмовили йому в цьому. Він залишався політичним лідером ОУН і її керівником в еміграції. Рішення наради – продовжувати боротьбу, сподіватись на допомогу заходу. В залежності від ситуації на теренах переходити до дій чотами і роями, лави УПА очистити від ненадійних і хитких елементів (ОУН і УПА. Фаховий висновок робочої групи істориків при урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА під редакцією С. Кульчицького. Київ, 2005, ст. 30).

Великої уваги Арсенич надавав такому важливому питанню, як виявленню і знешкодженню таємних співробітників НКВС-МДБ. Саме під його керівництвом бандерівська СБ лише на Тернопільщині знищила 111 таємних співробітників МДБ СРСР (Петровський С. Історія України. Неупереджений погляд. Харків, 2008, ст. 448).

Видатний керівник і організатор СБ Арсенич весь час перебував у постійному русі, відвідуючи повстанські краї, до кінця 1944-го пебував на території Волині, далі виїхав до Галичини, зокрема, на Тернопільщину і Косівський р-н Станіславщини, там він на початку лютого 1945-го виїзджав у с. Августівку, де перебував Р. Шухевич. (ГДА СБУ, Ф-35, справа С-9079, том 32, аркуш 34).

Оскільки ситуація кардинально змінилася після закінчення Другої світової війни, то виходячи з нових умов, Провід ОУН розробив нову тактичну схему діяльності націоналістичного підпілля під кодовими назвами «Дажбог» – збереження керівних кадрів ОУН (б), «Орлик» – націоналістична діяльність на східній Україні, «Олег» – виховання молодих кадрів для поповнення рядів підпілля (Д.Веденєєв, Г.Биструхін. Повстанська розвідка діє точно і відважно. Київ, 2006, ст. 134)

Змінюючи постійно місця свого перебування, Арсенич не давав змоги чекістам виявити та ліквідувати його протягом 1944-1946 років. Агентура НКДБ-МДБ фіксувала його появу, починаючи з липня 1945-го і весь 1946 рік. У районі сіл Лісники, Дринів, Лапшин, Тиновичі, Жуків Бережанського району Тернопільської області, де його активно підтримували місцеві жителі. Його супроводжувала охоронна «двадцятка» – командир «Клим», заступник керівника СБ ОУН (б) «Ромко», слідчий рефентури «Юлько», інші підпільники. «Ромко» загинув наприкінці лютого 1946-го у с. Тиновичі під час чекістсько-військової операції, не здавшись ворогові (ГДА СБУ, Ф-65, справа С-7447, том І, ч. І, аркуш 92-95).

Працівникам МВС вдалося захопити живою зв’язкову Романа Шухевича С. Галушку – «Наталка», «Маруся». На допитах вона нічого путнього не сказала, а твердила, що є зв’язковою керівника Крайового Проводу (КП) ОУН (б) «Поділля» Івана Шанайди – «Данило» (В. Сергійчук. Тавруючи визвольний прапор. Діяльність агентури та спецбоївок НКВС-НКДБ під виглядом ОУН-УПА. Київ, 2006, ст. 55-55).

Майор Соколов, який її допитував у Чорткові (Тернопільська обл.), зрозумів, що свідчення такі заплутані, що не можна провести жодних оперативних заходів. Він зрозумів, що підпільниця приховує надто щось важливе. Він сказав, що відпускає її, аби вона вбила Івана Шанайду. Коли вона спробує втекти, то її треба затримати спецбоївкою НКВС, яка діє під виглядом боївки СБ і допитати вже як агента НКВС. У серпні 1945-го її відпустили і привезли до с. Бишки. Там же спецбоївка НКВС, яка діяла під виглядом боївки СБ ОУН (б), С.Галушку забрала у бункер і допитала, як зрадницю. Вона думала, що попала до своїх і розповіла всю правду, а саме, що вона – зв’язкова Шухевича, зв’язок підтримує через криївку у с. Августівка (В. Сергійчук, ст. 55).

Там викрили криївку. Повстанець «Рибак» застрілився, а підпільника «Чада» захопили живим. Він видав криївку в с. Рай Бережанського р-ну Тернопільської області. Шухевича там не було, лише його ад’ютант «Артем» та підпільниця «Легата», окружна жіноцтва. «Артем» застрілив «Легату», хотів підпалити хату і втекти, але був поранений і захоплений живим, правда, на допитах нічого такого важливого не розповів (В. Сергійчук, ст. 56).

Ярослав Бігун («Чад») став агентом-бойовиком. Майор Соколов усе це розповів Галушці, яка після цього психологічно зломилася. Для своїх вона вже стала зрадницею, її ще раз перевербували і скерували у підпілля, даючи завдання вивідати місця постою і криївок керівників ОУН(б). (Русначенко А. М. Народ збурений. Національно-визвольний рух в Україні і національні рухи опору в Білорусії, Литві, Латвії, Естонії у 1940-1950 роках. Київ, 2002, ст. 313).

Генерал-майор Горшков, начальник першого відділу Головного управління боротьби з бандитизмом НКВС СРСР, навіть пропонував начальникові управління генерал-лейтенанту Леонтьєву представити майора Соколова до звання Героя Радянського Союзу за боротьбу з українсько-німецькими націоналістами. (В. Сергійчук, ст. 59-60).

Проте і націоналістичне підпілля вжило ряд контрзаходів, адже ліквідація двох криївок Головного командира УПА Р. Шухевича – це тривожний сигнал щодо життя командира. Напевно, М. Арсенич отримав доручення від Р. Шухевича особисто розслідувати цей факт. Коли Галушка повернулася у підпілля, то «Михайло» взяв її до себе у бункер, де проводив слідство.

Із серпня до грудня 1946-го року оперативна група МВС УРСР проводила агентурно-розвідувальну діяльність, маючи на меті вийти на М. Арсенича. Знищено 30 повстанців, зокрема, тих, котрі мали безпосереднє відношення до керівників Центрального проводу ОУН(б) – зв’язкові, охоронці, технічні працівники. Доповідаючи про результати роботи керівництву МДБ УРСР за період 6-16 листопада 1946 року, чекісти відмічали, що «З додаткових агентурних даних опергрупи Бережанського РВ МВС Тернопільської області, в лісі, у районі с. Лісники, переховуються референт СБ Центрального Проводу ОУН (б) «Григір», він же «Михайло», тобто Микола Арсенич, а в районі с. Стриганці його заступник «Юлько». У Помарянському районі Львівської області переховувався надрайонний провідник «Грек», районний провідник «Грізний» мав безпосередній зв’язок із «Михайлом». 11 листопада 1946-го у с. Урмань Бережанського убитий районний референт СБ «Вільха»… Дані будуть реалізовані під час проведення чекістсько-військових операцій (ГДА СБУ, Ф-2, опис 37, справа 12, аркуш 112-119).

Таким чином, уже наприкінці 1946-го оперпрацівники МДБ знали приблизне місце, де переховується Арсенич, і готували пошукову операцію щодо його затримання. Чудовий конспіратор чомусь затримувався на одному місці. Це стало фатальним і коштувало йому життя. 21 січня 1947-го у районі сіл Жуків та Гиновичі розпочалася чекістсько-військова операція. 23 січня за два кілометри від Жукова курсант полкової школи внутрішніх військ МВС УРСР Тихомиров помітив на схилі урвища легку пару та трохи відталу землю. Курсант спрямував у отвір вентиляційної труби залізний щуп, впала подушка, яка закривала отвір, розбила посуд на столі. Стало зрозуміло, що це бункер. Його оточили і запропонували тим, котрі перебували усередині, здатися… З бункера вискочив повстанець і відкрив вогонь з автомата. Чекісти його поранили і він упав назад у бункер, підірвався на гранаті.

Легенда есбістської служби і її талановитий керівник зрозумів, що, це кінець… З пістолета він застрелив свою дружину «Віру» і зв’язкову Шухевича «Наталку», підпалив і облив гасом документи, і застрелився сам…

Заповідь Декалогу українського націоналіста «Здобудеш Українську державу, або згинеш в боротьбі за неї» Арсенич виконав до кінця. Коли чекісти загасили пожежу, то витягнули з бункера тіла двох чоловіків і двох жінок: Арсенича Миколу – референта СБ Проводу ОУН, Гуньку Ганну-«Віру», його дружину, колишню керівницю жіночої референтури Львівського міського проводу ОУН (б), Галушку С. – «Наталку», зв’язкову ОУН (б), яку підіслали у бункер до Арсенича, щоб переконати його здатися з «повинною», а він її допитував і не мав наміру виходити з «повинною». Четвертим був охоронець «двадцятки», голова і обличчя якого розбиті вибухом гранати… З бункера витягнули два автомати, два пістолети, одну гвинтівку, одну друкарську машинку, один телефонний апарат, два мішки документів, де знаходилися, зокрема, чотирнадцять партійних і сімнадцять комсомольських білетів, п’ятдесят два військових квитки, двадцять одна червоноармійська книжка, чотирнадцять посвідчень працівників МВС МДБ, дванадцять посвідчень уповноважених міліції, двісті довідок радянських установ, протоколи допитів СБ, записи Арсенича, інструкції щодо роботи СБ, листи…

Трупи вбитих М. Арсенича та його дружини повезли до Львівського управління МВС, де на упізнанні члени Проводу ОУН (б) в Україні П. Дужий та М. Степаняк підтвердили, що це дійсно вони, складено відповідні акти (ГДА СБУ, Ф-13, справа 372, том 65, аркуш 7-71).

Про знищення М. Арсенича чекістські органи дали звіт у Москву у ЦК ВКПб та керівництву МВС СРСР. Знаний дослідник національно-визвольної боротьби поневолених народів А. Русначенко встановив, що спецповідомлення міністра внутрішніх справ СРСР Круглова надіслано В. Молотову та Л. Берії. Підпільники також склали окремий звіт про загибель «Михайла». Підпільник «Ігор» (прізвище та ім`я невідомі) знаходився недалеко від бункера зверхника, був детально обізнаний з обставинами загибелі, все це виклав у звіті краєвому провіднику ОСУЗ Василеві Куку (ГДА СБУ, Ф-2, опис 39, справа 2, аркуш 221).

Дотепер невідомо, де похований Микола Арсенич, як, до речі, і Роман Шухевич та інші провідні діячі та чимало повстанців з числа ОУН-УПА.

8 квітня 1947-го заступник міністра держбезпеки УРСР генерал-майор В. Дроздов надіслав в усі управління МДБ Західних областей вказівку № 1481/д про те, що Арсенич ліквідований, тому виходячи з цього, його розшук припиняється. (УСБУ в Рівненській області, справа С-22 «Берлога», том 2, аркуш 190).

Те, що Провідника зрадили, свідчить той факт, що повстанець «Ігор» у протоколі від 15.05.47 р. стверджує, що чекісти зразу пішли до місця, де був бункер. Крім того, відкрили бункер з літературою, який захований ще восени.

Провід ОУН (б) на українських землях у зв’язку із загибеллю М. Арсенича видав некролог-повідомлення, в якому дав високу оцінку «Михайла», як керівника СБ ОУН-УПА. Завдяки проведеній ним роботі революційний національно-визвольний рух вийшов переможно до теперішньої боротьби з МГБ і МВД. Працьовитість аж до самозречення, всебічність розуму і глибина думки, скромність, рішучість, безоглядність у боротьбі з ворогами – ось головні прикмети його характеру. Вишколені і виховані ним кадри СБ і всієї організації, зберігаючи в своїх серцях Світлу Пам`ять Великого Борця–Революціонера, вірно йтимуть шляхом свого Керівника до Великої Мети та пильно оберігатимуть український революційно визвольний рух від підступних ударів ворога (Д.Веденєєв, Г. Биструхін. Повстанська розвідка діє точно й відважно. Київ ,2006, ст. 59).

А ось свідчення із «Повідомлення 23 січня 1947 року»,: У лісі біля с. Жуків Бережанського Тернопільської області оточений військами МВД героїчною смертю загинув член Проводу ОУН, референт Служби безпеки при Проводі, лицар Золотого Хреста Заслуги славної пам`яті Микола Арсенич – «Михайло», член УВО, кількаразовий в’язень польських тюрем, Провідник українських політичних в’язнів-націоналістів у львівських Бригідках у 1937-1938 роках, учасник ІІ ВЗ ОУН, член Проводу ОУН від 1941 року, учасник ІІІ НВЗ ОУН, член Головної ради ОУН (Д.Веденєєв, Г.Биструхін, ст. 459).

Національно-патріотичний дух жителів Березовів у Косівщині завжди був їм притаманний. У буремному 20-му столітті 107 жителів Березовів поповнили лави Січового Стрілецтва і УГА, у т. ч. 46 жителів с. Нижній Березів, 15 з них загинули у боях, 3 – репресовані сталінським режимом; Середній Березів – 23 січових стрільців, 8 загинули; Вижний Березів – 32 січових стрільців, 11 загинули; Баня Березів – 6 січових стрільців, один загинув (Герої стрілецького чину. Книга скорботи пам`яті і шани України. Івано-Франківськ, 2017, авторський колектив, керівник Данилюк-Шекеряк Ганна Михайлівна, ст. 148-151, 140-141, 142-145, 154-155).

Понад 250 березівських повстанців загинули у боротьбі за волю України у буремні 1940-1950 роки, майже 200 чоловік відбували покарання у більшовицьких тюрмах і концтаборах, депортували більше як 80 родин у віддалені райони СРСР, у т. ч. із Нижнього Березова 49 повстанців загинули у боротьбі, 276 жителів брали безпосередню участь у боротьбі. Гордістю і совістю Березовів назавжди залишається Микола Арсенич «Михайло» – керівник СБ ОУН- УПА, Дмитро Негрич-«Мороз» – командир Березівської сотні, Мирослав Симчич-«Кривоніс» – командир Березівської сотні, Констянтин Геник- «Крук» – субреферент СБ Коломийської округи, Мирослав Сулятицький-«Кривоніс», Василь Романчич-«Хміль», Василь Сенітович-«Буй-Тур», Михайло Васкул-«Орел», Іван Негрич- «Хитрий», Василь Томич-«Гонта», брати Скільські – Петро-«Ганджа», Василь- «Грім» і Павло-«Іскра», Геник Дмитро-«Віктор», Михайло Малкович-«Сивий», Петро Малкович-«Стародуб», Дмитро Малкович-«Грушка», Степан Бодруг-«Меч», Іван Урбанович-«Зірка», Микола Урбанович-«Орлик», Славко Геник-«Ярослав» та десятки, десятки інших (Михайло Томащук. Спалах. Коломия. 2004, ст. 160-161).

Як стверджує о. Михайло Арсенич, палкий патріот свого краю, нижньоберезівці і сьогодні на передньому плані боротьби за Українську державу. Не менше 200 чоловік стали учасниками Помаранчевої революції, 300 чоловік – Революції Гідності. Більше 10 бусів гуманітарної допомоги відправлено у зону АТО, 42 учасники бойових дій на сході України, у даний час 11 односельчан боронять Вітчизну у зоні бойових дій. Один пропав безвісти в Іловайському котлі, два учасники війни попали у полон, два учасники Революції на Майдані у Києві одержали інвалідність.

Жителі Березовів завжди відзначалися бандерівським духом. Коли у 1943 році Мельниківський провід ОУН оголосив про набір вояків до дивізії «Галичина», то з Березовів усього з`явилося п`ять чоловік із Бані Березова. (Українська Дивізія «Галичина». Книга скорботи пам`яті і шани України. Івано-Франківськ, 2017, авторський колектив, керівник Данилюк-Шекеряк Ганна Михайлівна, ст.131).

У 1997 році на фасаді школи села Нижній Березів встановили барельєф із зображенням Миколи Арсенича. У 2013-му йому встановлено пам’ятник на подвірї школи за участю сотень краян, зокрема, Героя України Юрія Шухевича – сина Головного командира УПА Романа Шухевича, нескореного і легендарного командира Березівської сотні Мирослава Симчича «Кривоноса»,численних делегацій Братства ОУН-УПА.

Колектив школи на чолі з директором Світланою Мілевською до ювілейних і святкових дат проводить конференції, зустрічі з учасниками визвольних змагань, записують спогади. У Коломиї одна із вулиць названа іменем Миколи Арсенича.

Нащадки славних опришків, легендарних січових стрільців і УГА, нескореної УПА були, є і будуть повсякчас на передньому краї боротьби за Українську державу. Україна була, є і буде!

Слава Україні! Героям слава!

Іван Кметюк,
заступник голови Надвірнянської районної організації Всеукраїнського товариства «Меморіал» ім. В. Стуса.

Автор висловлює щиру подяку жителям Нижнього Березова, о. Михайлові Арсеничу, інспектору Косівської ДПІ Василеві Івановичу Арсеничу, Нижньоберезівському сільському голові Михайлові Іванківу, директору Нижньоберезівської ЗОШ І-ІІІ ст. Світлані Мілевській за допомогу у написанні статті.

Share