
До 600-ї річниці з часу першої писемної згадки про місто Косів.
Професор Київської Художньої Академії Євген Сагайдачний вперше зіткнувся з темою Гуцульщини в 1920-х роках, коли працював театральним художником-декоратором столичного Молодого театру.
У лютому 1926 року в театрі для дітей ставили свіжоспечену п’єсу письменника Володимира Гжицького «По зорі». Йшлося про пригоди дітей гуцула Гончарука під час народного Повстання 1920-х років в Карпатах. Сюжет п’єси відзначався неприхованою політичною кон’юнктурою.

Євген Сагайдачний (в капелюсі) розглядає жінку в гуцульському кептарі на Косівському ринку. 1953 рік. Прислав Павлюк Богдан.
Серед дійових осіб п’єси були такі дивовижні персонажі, як Поміщик, Козачок, Обер-Єгер, навіть Командир розвідки (?!). Отже, нічого спільного з історичними реаліями у п’єсі не було. Проте робота над костюмами і декораціями дала поштовх зацікавленню Сагайдачного і самого автора п’єси Гуцульщиною. Вже набагато пізніше Гжицький напише цілком реалістичний, серйозний роман на гуцульську тематику «Опришки» (1965).
В 1946 році прагнення Сагайдачного побачити Гуцульщину наяву почало здійснюватися. З труднощами вдалося покинути нудний промисловий Луганськ, куди його загнала доля. Сагайдачні розпродують зайві речі, пакують валізи і, долаючи важкі марудні перешкоди, пробираються на Гуцульщину.
Тоді вони ще не підозрівали, що Косів, Гуцульщина — то наркотик, який заманить їх до кінця віку. У своїх спогадах Зоя Антонівна, дружина Сагайдачного наводить слова Сомерсета Моема про те, що є люди, які народилися не там, де були повинні і зараховує до них чоловіка.
У Косові Євген Якович, як і було домовлено з директором училища прикладного мистецтва Олексієм Соломченком, призначається на посаду викладача. Квартиру сім’ї надають тут же, в сусідньому будинку. Пізніше там жив викладач відділу художнього металу І. М. Парипа, а потім розмістилася бібліотека і читальний зал училища, керовані лагідною, інтелігентною Наталією Мойсейович з відомої родини Галущинських.
Неодмінним атрибутом Сагайдачного у подорожах Карпатами був альбом для малювання. Мандрівки часто затягувалися через постійні зупинки задля короткої етюдної замальовки гарного краєвиду, чи оригінальної архітектури.

Акварель «Косів». 1948 рік. З альбома «Євген Сагайдачний. Малярство та графіка із збірки Косівського музею народного мистецтва та побуту Гуцульщини. Альбом» 2011 р.в. Косів. Упорядник Андрій Андрейканич. Прислав Павлюк Богдан.
Але найдужче його приваблював косівський базар, тому начерків та етюдів з базару збереглося досить багато. Звичайно, при нагоді він виконував міські пейзажі, які донесли до нас образ міста Косова кінця сорокових — початку п’ятдесятих років 20 століття.
Тут маємо намір показати деякі, найбільш виразні етюди Сагайдачного, виконані на різних локаціях. Необхідно зауважити, що малюнки Євгена Сагайдачного — це не викінчений художній твір, а, головним чином, етюд, документ, фіксація масштабу, форми і стану зображуваного об’єкта.
Образно кажучи, рука художника виконує роль фотоапарата з функцією редагування, а папір альбома — карту пам’яті. Звісно, малюнок при цьому не втрачає статусності авторського раритету.
На малюнку №1 — будинок 1920–30-х років на куті головної і бічної вулиці (тепер забудована) в центрі міста. Тут Сагайдачні доживали свої останні роки життя.
Будинок зберігся з певними реконструкціями, тільки посудну крамницю в партері ліквідовано. Його архітектура (на малюнку вид з двору) дуже проста, кубічної форми задля максимального використання дорогої торговельної площі.
Після ДСВ до будівлі приєднали невелику закриту веранду, створивши таким чином тепловий тамбур для нових квартир. Такі веранди звичайно служили складом маловживаних предметів жителів квартир і, одночасно, перепоною для пішоходів.
В довоєнний час, дотримуючись громадської етики, на центральних вулицях теплові тамбури влаштовувалися за рахунок внутрішньої площі будівлі. Навіть сходинки не виступали на пішохідний тротуар. Для них влаштовували неглибоку нішу з художньою решіткою. (порівняйте з теперішніми входами до крамниць!).
До 120 річниці з дня народження Євгена Сагайдачного на фасаді будинку встановлено меморіальну таблицю, хоча власне таблиць могло бути дві — поряд з Сагайдачними в сусідній квартирі певний час жила знана поетеса, письменниця і громадська діячка Марія Влад.
На наступному малюнку (№2) Сагайдачний зобразив вид на Міську гору з вікна аудиторії на другому поверсі училища прикладного мистецтва.
Коротка вуличка вела до кінних нічних заїздів для торгових людей, а далі обходила базарний квартал, навколо ратуші та автостанції. Справа, за готелем «Краківський» (після ДСВ «Трембіта»), тягнувся довгий будинок колишнього староства. Зліва довгий газон з рядом тополь відділяв паралельну вуличку, криницю і кіоск з пресою. Далі «Дошка пошани» з портретами заслужених людей району.
Під горою розташувалося Товариство «Знання», члени якого поширювали пропаганду соціалістичного способу життя, а в будинку староства — управління лісництва — достатньо важлива воєнізована установа, яка забезпечувала, між іншим, постачання карпатського лісу на шахти Донбасу.
Завдяки зусиллям Зої Сагайдачної там знайшлися приміщення для первісної експозиції меморіального музею Михайла Павлика. Розуміється, як полум’яного борця проти націоналістичної реакції, інакше про організацію музею не могло бути й мови.
Наступна точка, з якої малював Сагайдачний — скальна вершина Міської гори з широченним (до 270°) видом на Косів та його околиці.
Правда, художник вибрав вузький обмежений ракурс, захопивши будинок восьмирічної школи, нижче якого друге шкільне приміщення, власне — два паралельні корпуси, об’єднані разом буквою «П». Тут колись діяла чоловіча школа-гімназія. На гребені даху прилаштували своєрідну капличку із дзвоником всередині. Від його язичка шнурок тягнувся вниз. Смикаючи за шнурок повідомляли учнів про початок та кінець уроку.
На малюнку серед дерев загубилася вулиця Шкільна (Стефурака), яка починалася від головної, за школою круто повертала вліво, уздовж західних схилів Міської гори. Нижче на малюнку оригінальний мансардний будинок, на верхньому поверсі якого жив і працював колишній директор училища, відомий мистецтвознавець Олексій Соломченко з родиною.
Тепер огляд з Міської гори майже перекритий стихійними неконтрольованими заростями дерев.
Далі буде…
Підготував Юрій Джуранюк
Також ознайомтесь з іншими цікавими публікаціями та історичними дослідженнями п. Юрія Джуранюка на сайтах «Гуцулія», «ВелоКосів», «Лудинє» та «КосівАрт».
Коментарів: 1
Косів у малюнках Євгена Сагайдачного. Част. 2 | Гуцулія, 05.01.2025 о 19:15
[…] Косів у малюнках Євгена Сагайдачного […]