Сл. п. Стефан Шведюк, уродженець і житель містечка Косова, спочатку мій сусід і пацієнт, а опісля мій приятель, уродився 24-гo квітня 1905 року. З малих літ любив майструвати біля дерева. В пізніших роках стає: теслею і будує хати на спілку з Онуфрієм Стефуранчином та Грицьком Порчуком.
Хто з Косівських не знає великого будинку Трухановича, де було кіно та де відбувалися різні віча, сходини й забави, або павільону на Гуці, не говорячи про масу житлових будинків у Косові й Москалівці. Його руки зробили все, що очі побачили.
Як я перебрав управу косівської лікарні по моєму повороті з Росії, я застав його, xвopoгo на шлункову виразку. Вилікувавши його, я порадив йому змінити працю на легшу. Він тоді фірманив. В тім часі возив товари Косівського Союзу до Союзу в Коломиї. Мені якраз потрібно було людини, що провадила б господарку лікарні. Він згодився і став моєю правою рукою. Від тoгo часу ми заприязнилися.
Він був чесною, ретельною і повногo довір’я людиною. Пізніше, як мадяри забрали мене як закладника в гори аж до Жаб’я, а Косів окупували большевики, сл. п. Стефан Шведюк перейшов із своєю дружиною фронт і злучився з нами. Там у гopax, особливо в Жаб’ю, пережили ми дуже небуденні й цікаві пригоди. Коли большевики підсунулися, ми евакувалися і заїхали аж до Австрії. В таборі Штрасгоф, під Віднем, ми розпрощалися.
Мені з дружиною пощастило вирватися з транспорту і ми поїхали до Відня до її родичів, а Шведюк поїхав до Німеччини. Там, в Ульмі, він зустрінувся з різьбарем Павлом Кіящуком з Moскалівки, і оба засновують різьбарську майстерню «Гуцульщина». В скорому часі їх експонати мандрують на міжнародні виставки в Ульмі, Новім Ульмі, Цуфенгавзі, Мюнхені, Міттенвальді, Авгсбурзі. Після переходу до табору ДП в Цуфенгавзі Стефан Шведюк заснував ще й різьбарську школу, де вчив охочих різьбарської штуки.
У 1948 році переїздить з родиною до Оттави, де своєю і його дружини щирою, запопадливою і совісною працею здобуває довір’я багатої канадійки. Вона стає їм у пригоді й в скорому часі Шведюки набувають гарний дім, а пізніше і літню оселю. Стефан залюбки читає наші гуцульські книжки, головно Ломацького та наш журнал «Гуцулію».
У 1951 році зробив на замовлення «Мотеркрафт Сосаєті» гapну різьблену гуцульську колиску для aнглійської принцеси Анни. Знімка з колискою поміщена в цьому числі. Похвальні нотатки появилися у всіх Оттавських часописах. Стефан Шведюк був правдивим гyцулом і гордився тим. Все жив з думкою, якби то побачити рідні сторони.
Наші приятельські відносини продовжувалися: приїздив зі своєю дружиною до нас, а ми до них. І тоді ми згадували ті направду цікаві часи з нашого перебування у гopax. Та тяжка недуга підкралася до нашого Штефана. Операція і різне лікування продовжили життя лише на два роки. Як його стан став грізним, я зараз поїхав відвідати його. І це було для нього потіхою.
Тож спи, мій приятелю, Штефане нехай канадійська земля буде тобі легкою! Покійний залишив дружину Марію, дочку Орисю Малиновську з чоловіком та двох гарних внуків.
Д-р Василь Стефурак з часопису «Гуцулія». 1972 рік. Ілюстрований квартальник Конференції Гуцульських Товариств Америки й Канади
Видає гуцульське товариство «Чорногора» в Чикаго.
Прислав Павлюк Богдан
