Наприкінці 80-х поза минулого століття на Монастирському, між церквою Св. Миколая та солеварнею (тоді частіше вживали назви «баня», «жупа», «саліна») почали будівництво будинку з цегли. Цегляні будинки називались кам’яницями.

В 1890 році будинок був введений в експлуатацію. В держархіві є відповідні документи. В архівах не має достовірних відомостей про замовника будівництва або власника будинку. Опосередковано-будинок зведено «Державною соляною жупою в м.Косові». Не відомо й про те, чи в ньому хтось проживав перших кілька років після завершення будівництва.

1894 році в м. Косів приїхав священник Олександр Гелитович, якого було призначено на служіння в церкву Св. Трійці. Церква заходилась під Міською горою. Зараз на тому місці зводять новий храм. А поселився о. Гелитович з своєю сім’єю в будинок на Монастирському. З того часу містяни називали будинок «Резиденцією».

Рисунок ручного хреста о. Гелетовича, який зберігається в родині Спринюків. Рисунок зроблений мною в 1996 році.

Рисунок ручного хреста о. Гелетовича, який зберігається в родині Спринюків. Рисунок зроблений мною в 1996 році.

В 1896 році в середмісті виникла велика пожежа. Церква Св. Трійці згоріла. Частину врятованих речей згорілої церкви, прихожан разом з священником прийняли віруючі с. Монастирське. На той час там була вже досить стара, але діюча церква Св. Миколая. З того часу діяльність о.Гелетович, як священника, була пов’язана з цією парафією.

Монастирські прихожани під час богослужінь в своїй церкві допомагали косів’янам збирати пожертви на відбудову згорілої церкви. Але сталось інакше чим гадалось… Діяльність о.Гелетовича, як священника, вже до кінця його життя була пов’язана з Монастирським.

Монастирську церкву Різдва Івана Хрестителя побудували в 1912 році під керівництвом будівничого майстра Івана Гарасим’юка з с. Бабин. Звичайно, що без великої організаційної роботи о. Гелитовича, самі парафіяни не змогли б зібрати необхідну суму грошей на будівництво нової церкви.

Як написав І.Пелипейко в своїй книжці «Містечко над Рибницею. Книжка про Косів.»: «Гроші на її будівництво збирали навіть у Росії, там для цього було випущено листівку. Росіяни так турбувалися про греко-католицьку церкву, бо її настоятель о.Гелитович був твердим москофілом.»

Галицькі москофіли до середини ХІХ ст. були основною, домінуючою силою в усіх сферах життя. Головним центром москофільства стало «Товариство ім.Качковського», активним членом якого був парох монастирської церкви. Він же виписував книги які друкувались цим товариством та газету «Подкарпатская Русь».

Росія щедро фінансувала москофілів. Щорічно міністерство внутрішніх справ та міністерство фінансів Росії перераховували їм 85 тисяч рублів. Окремо фінансувалось друкування газети “Подкарпатська Русь”. Щорічно редакція газети одержувала з Петербурга 14 тисяч рублів.

Олександр Гелетович прожив 45 років в резиденції. Помер 28 березня 1941 року. Після нього жив в резиденції та був парохом монастирської церкви о. Йосиф Ткачук.

Про нього в своїй книжці І.А.Пелипейко напише: «У найдраматичніший час (1940-1950-ті рр.) її парохом був о. Йосиф Ткачук. Він відзначався християнськими чеснотами. Під час німецької окупації рятував євреїв; у часи фронту давав притулок пораненим радянським солдатам; після війни у нього, бувало, переховувались ті, на кого полювало НКВД. Про це розповідала Ганна Тимків, дружина відомого різьбаря Миколи Тимківа, яка сама користувалася сховком у священника, коли її шукали енкаведисти, щоб вивезти до Сибіру.»

Одночасно з визволенням від німецької окупації Західної України, радянська влада забороняє діяльність греко-католицької церкви. За порадою парафіян о. Ткачук в 1946 році підписав заяву про перехід в московське православ’я. Так вдалось зберегти церкву від закриття.

До речі, в 1954 році в Резиденції о. Ткачук охрестив ім’ям Роман майбутнього талановитого Майстра косівської кераміки, члена НСХУ, лауреата мистецької премії ім. Катерини Білокур п. Якібчука. Ось так поступово будинок резиденції на монастирському пов’язував життєві стежини-дороги багатьох простих, а вірніше непростих краян та, як кажуть горяни, прийшлих.

1946 рік був знаковим для косів’ян і відновленням роботи артілі «Гуцульщина» та появою групи різьбарів-членів Спілки художників УРСР.

Іван Кочержук

Share