Стати дорослою за один рік — то як вийти з теплої кімнати у зимні сіни і стати там: вертатися вери чи далі йти? Це коли два Різдва настільки різняться, що ти отак подумки стоїш і розгублено перебираєш сумніви…
Торішнє Різдво — ти ще дитина. Дід Митро приніс смерекових галузок (аби не рубати цілу ялинку), бабка дістає з бочки квашені бурачки для зáкуски з підпеньками, мама Маруся ліпить пироги, а ти старанно розтачуєш тісто на пампу’шки. Замісити таке ще не вмієш, а до тачівки вже навчена.
…Пропало світло, і бабка Маріка внесла грубих свічок, і ви лагодите вечерю в урочистих напівпотемках. Ніяка так не смакує вечеря, як ця січнева — і навіть не того, що говілося цілий день.
І оцей вечір напередодні Різдва у мене вдома називається особливо — СвЄтвечір. Слово, таке подібне на свічку…
У родині нас всього четверо, а накрито завжди на одного більше.
— Цеї ночі прилетит у гості прабабка Теклюся, предід Міхяло, сестрички бабчині Олюся і Василинка, братчик Мішко… І мут кушіти всего потрохи і мут си на нас дивити…
Поки була мала — хотіла запантрувати ті всі душки і роздивитися — але вони прозорими пташками прилітали в ту пору, коли тепла хмара перини відносила мене в діточі сни. Душі, певно, приходять відразу після колядників — інакше я би їх застала, — так думала собі.
… А другого року Різдво цілком инче. Бо нас уже не четверо, нас стало троє.. Сивий птах діда Митра полетів поза хмари і насипав на серце багато снігу. Що такий самий птах і тата Івана забрав — я навіть не підозрювала…
Бабка Маріка підупала в силі, вона вперше підпускає до кухні мене-підлітка. Показує, як робити голубці, як рибу чистити — і я трохи не голошу, бо мені здається, що то вона так складає заповіт. Мама Маруся за цей рік стала сива — аж біла, і строгіша набагато. Вона вже не дєдева дитина, дєді нема. І ми обі не здогадуємося заким, що я також вже не дєдева дитина…
— Ти для чого купила цю білу скатерть, аби на один раз? — я за шкільну премію надумала купити «пам’ятку», але мама не дозволяє застелити нею стіл.
— Ма’, — я хочу цю скатерку. Вона моя, — залутавілася і цілком забула, що перед Різдвом сварки не пасують.
— Ну що буде з твої скатерті після масних мисок і свічки? Але про мене — стели.
Сльози горохом крапотять, стелю.
— Івасю, а де сіно і чіснок? — бабка поклала свою долоню на мою і її ніжний голос обняв мене. — Іди, принеси..
Поки я вернулася, мама вже не сердилася, але нагадала, що я малий впертий вувод. Мама усміхається, у хаті світліє…
— Цеї ночі, Івасю, прилетют душки…
І я вже не хочу їх підгледіти — ні. Я вперше у житті майже сама готувала для своєї рідні з цего і того світу. І від цього якось сумно і радісно одночасно. Мерехтить оце відчуття дорослішання — як свічка. Бринить на снігу. Цілу ніч мені снилися дідик Митро, тато Іван, батько Іван, матка Анничка… Я їх відчувала душею — таких рідних і зникомих. І дуже хотіла обняти — а вони світилися.
В кімнаті після нашої вечері лишилася погасла свічка (висварена перед тим мамою — я таки добре пантрувала, аби застиг віск і не крапав), мисочка з поманою і порція, накрита цілушкою хліба. І я спала, а більше не було нікого. Нікого зримого.
Серед ночі розбудив холод — ніби завіяло звідкись. Захотілося пити, і я, сонна, почалапала до вимикача. А при світлі ледве не скрикнула: вся моя біла скатерка була переляпана зеленим воском, воском від свічки зі столу. А кімната закрита на ключ — а свічку ніхто не світив…
— Але цього не може бути, — показую своїм рідним воскові сліди. Душа ж не сідає за стіл, вона не світить свічку…
— Бог його, дитино, знає… Бог знає…
Моє Різдво на колір потепер зелене — як дідова ялиця і як свічка на першій скатерті… Воно пахне сіном, хвоєю і маминими пирогами. Воно на смак як зáкуска з підпеньками, і як .. і як сльоза. Яка скочується, коли дорослою жінкою готуєш ті бабчині страви, яких боялася вчитися — було дивне відчуття, що як переймеш науку — бабка Маріка згасне, потахне, як зірка в січневому небі…
Моє Різдво промінне. Бо від того вечора, який приніс дивній юнці сивину, я перестала все пояснювати розумом. І перестала боятися того, що не розумію. А стала любити — чимраз, тим сміливіше. Свічка ж так само не відразу розгорається…
