Поштовий зв’язок на Галицькій Гуцульщині зародився не пізніше XVI ст. Його поява зумовлена економічними потребами регіону: розвитком солеваріння і пов’язаною з ним торгівлею.

Власне це і призвело до появи на гуцульських теренах міської поштової мережі, спочатку у восьми містах: Уторопах (1527 р.), Делятині (1552 р.), Косові (1564 р.), Надвірній (1579 р.), Владків — нині Яблунів (1596 р.), Кутах (1707 р.) і Пістині (1750 р.).

Наявність у Коломиї митного соляного контролю теж вимагала контакту з містами, що продуку­вали сіль. Крім цього, у згаданих вище містах з’явилися феодальні гнізда-замки, які стали осідками економічного контролю над міс­цевим населенням. Між ними теж виникла потреба спілкування у проведенні менш-більш єдиної економічної політики на гуцуль­ських землях.

Замки і замочки — феодальні двори були не тільки у згаданих містах, але й у гуцульських селах. Вони відомі у Надвірній (1596), Яблунові (1611), Лючі (1628), Шешорах (1642), Делятині (1646), Текучі, Тюдові, (1648), Космачі (1669), Пістині (1675), Заріччі (1700), Нижньому Березові (1710), Білих Ославах (1725), Рожнові (1729) і Хімчині (1750).

Безпере­чно, їх власники теж потребували між собою різних контактів. Під­тримувати їх постійно можна було тільки через своїх довірених осіб — кінних гінців. Економічні інтереси вимага­ли мати спеціальних гінців для передачі і обміну інформацією з адресатами.

Власне через ці за­цікавлення і зародилися початки поштового зв’язку на Галицькій Гуцульщині. Звісно, він мав при­ватний характер і місцем такого зв’язку були феодальні замки і двори, де проживали, якщо не самі власники феодальних зе­мельних володінь, то їхні адміні­стратори.

Той чи інший володар для контактів зі співвітчизниками в різних кінцях Гуцульщини та сво­єю адміністрацією на місцях мав спеціального гінця, який достав­ляв адресату кореспонденцію.

Деяка тогочасна кореспон­денція можновладців сьогодні у вигляді листів зберігається у родовому маєтковому архіві Яблоновських, який нині зберіга­ється у відділі рукописів рукопис­ного ФОНДУ Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника На­ціональної Академії Наук України. Там частково збереглася корес­понденція магнатської родини Яблоновських, яка на Косівщині володіла Яблунівським ключем (у XVIII ст. проживала в замку опільського містечка Бурштин) зі своєю замковою адміністрацією у Яблунові.

Вдалось з’ясувати, що листи, які адресатам скеровува­ла приватна пошта магната, опе­чатували сургучними печатками червоного кольору з відтиском родинного герба. На деяких листах сліди цих сургучевих відтис­ків збереглися до наших днів.

На Галицькій Гуцульщині першу державну пошту організовано в Кутах новий, якісний етап у розвитку пошти припадає на австрійську добу. Власне, саме на початку австрійської ери на західноукра­їнських землях почала формува­тися сучасна мережа державної пошти.

Зокрема, на Прикарпатті протягом 1773-1777 рр. виникло сім стаціонарних поштових від­ділень: в Бурштині (14.10.1773 р.), Княгиничах (30.10.1773 р.), Галичі (7.12.1773 р.), Обертині (14.07.1774 р.), Снятині (27.09.1774 р). Тлумачі (1775 р.) і Хотимирі (25.08.1777 р.).

Станом на 1 січня 1789 р. у За­хідній Україні діяли 32 пошти. Зокрема, на Станіславщині (нині Івано-Франківщині) їх налічувалося вісім (Бурштин, Виноград, Галич, Княгиничі, Снятин, Станіслав, Тлумач, Хотимир)…

На теренах Галицької Гуцуль­щини поштову мережу також було сформовано в австрійськім періо­ді. Вона без суттєвих змін дійшла і до наших днів. Тож на Галицькій Гуцульщині першу державну по­шту організовано 1 листопада 1791 р. у Кутах. Вона мала первіс­ну назву «Станиця збору листів», була філією снятинської пошти та вико­нувала дві функції: збору листів і відправки кореспонденції з населених пунктів басейну ріки Чере­мош й доставки листів адресатам цього гуцульського краю.

З Кут зібрану кореспонденцію достав­ляли возом на пошту у Снятин, а звідти — в різні напрямки: до Городенки, Заліщиків, Чернівців, Коломиї, Станіслава, Львова і Відня.

Кореспонденцію в Акришори, Брустури, Баня-Березів, Вижній Березів, Космач, Лючу, Лючки, Нижній Березів, Пістинь, Прокураву, Спас, Стопчатів, Текучу, Уторопи, Шешори та Яблунів достав­ляли з пошти Коломиї, яка була філією пошти містечка Гвіздець.

У 1841 р. цій філії надали статус по­штового відділення. З м. Коломиї прямими рейсами пошту до Космача доставляли до 16 вересня 1864 р., тобто до відкриття пошти в Яблунові.

Станіславська пошта корес­понденцію скеровувала до філіальної пошти у Надвірній, яку від­крили 27 березня 1782 р., а звідси поштарі доставляли її у населені пункти Бистрицько-Прутського басейну Галицької Гуцульщини: Білі Ослави, Ворохту, Делятин, Дору, Заріччя, Зелену, Луг, Микуличин, Пасічну, Пнів, Поляницю, Татаріє, Чорні Ослави, Чорний Потік і Яблуницю. Так тривало до 1 серпня 1839 р., доки пошті у Надвірні не надали статус само­стійної.

Зазначені вище три пошти на початку своєї діяльності обслуговували Галицьку Гуцульщину у 1774-1812 рр. і входили до складу першого поштового округу австрійської держави, який обслу­говував поштовий тракт Відень Сучава.

Кожна пошта, як і тепер, мала свій порядковий номер, який з віддаленістю від Відня зростав. Так, Станіславській належав но­мер 52, Гвіздецькій — 55, а Снятинській — 56.

Слідом за Кутами чергову державну пошту на гуцульських теренах відкрили 1 серпня 1839 р. у місті Надвірній, яка й обслуго­вувала мережу населених пунктів басейну верхів’я Пруту…

Наступні пошти в селах і міс­течках гуцульського регіону було відкрито в такому хронологіч­ному порядку: в Делятині (1.10.1856), Косові (між 1853 і 1858 рр.), Яблунові (16.09.1864), Яблуниці на Надвірнянщині (14.04.1869), Рожнові (28.06.1869), Жаб’єму (12.08.1870), Устеріках (28.08.1870), Пістині, (22.09.1871), Ільцях (1882), Розтоках, Горішньому Ясе­нові (4.04.1889), Лючі, Пасічній (23.08.1892), Ворохті (21.10.1892) та Дорі (17.03.1892), Космачі (16.03.1896), Яремчі (28.06.1897), Вижньому Березові (19.12.1901), Бі­лих Ославах, Зеленій (1.11.1906), Білоберезці (16.03.1910), Буркуті (1910), Рафайлові — нині Бистриці (1.09.1911), Соколівці (1.11.1912) та Битькові (7.02.1913).

Облаштування пошти до її відкриття тривало в межах року і більше. Для прикладу, 11 січня 1863 р. обголосила конкурс на посаду почмістера-начальника для нової пошти у Яблунові з річною платою 120 зло­тих і доплатою 30 злотих римських за ведення канцелярійної роботи, а саме відкриття пошти, як уже зазначали, відбулося 16 верес­ня 1864 р.

Нововідкрита пошта, окрім Яблунова, ще обслуговува­ла Стопчатів, Ковалівку, Мишин, Великий і Малий Ключів, Лючу, Лючку Березови, Баню Свірську, Текучу, Акришори, Космач і Уторопи. Вона була проміжною на по­штовому тракті Коломия — Кути — Вижниця. З Коломиї до Яблунова пошту доставляли протягом двох годин до 6:30 год. ранку. Звідти поштовіз направлявся до Кутів, куди прибував о 10:40 год. З Кутів до Яблунова пошта прибувала о 3:10 год., а до Коломиї — о 5:10 год.

Надалі мережа поштових від­ділень розширялася за рахунок нових відділень, які відкривали як у часі II Речі Посполитої, так і за радянської доби.

Зокрема, в міжвоєннім часі пошти відкрили в Довгопіллю (1.08. 1925), Хімчи­ні (30.08.1939), а за радянської епохи — в Розтоках (13.06.1940), Криворівні (24.10.1963), Головах на Верховинщині (18.02.1966), Москалівці (28.07.1961), Шешорах (18.04.1964), Шепоті (21.11.1964), Вербівці (29.07.1970), Великому Рожині на Косівщині (1.01.1962), Чорному Потоці (15.02.1968) та Заріччі на Надвірнянщині (6.06. — 1969) та в інших гуцульських се­лах.

Остаточно сформована за радянської доби поштова мере­жа досліджуваного терену майже незмінною діє й донині. Найбільш розгалужену мережу поштового зв’язку сьогодні мають Надвірнянщина та Косівщина, а найслабшу — Верховинщина.

Нині на Верховинщині поштові відділення діють у 21 населеному пункті… На Косівщині їх є 31: у Ба­бині, Баня-Березові, Великому Рожині, Вербовці, Вижньому Бере­зові, Брустурах, Кобаках, Космачі, Косові (поштамт), Кутах, Нижньому Березові, Пістині, Прокураві, Рибному, Річці, Рожнові, Розтоках, Середньому Березові, Снідавці, Соколівці, Стопчатові, Текучій, Трачі, Тюдові, Уторопах, Хімчині, Шепоті, Шешорах, Яблунові та Яворові. Вони обслуговують 43 населені пункти.

Далі — буде…

Дослідження Пе­тра Сіреджука зафіксувало стан справ у поштовій галузі краю на 2010 рік. — ГК.

Петро Сіреджук.

«Гуцульський край», №18, 6.05.2022 року

Share