Гуцульський фотограф – Руслан Трач

З року в рік, все більше українців займаються фотографуванням. Можна сказати, що технічний прогрес зробив фотографію найбільш доступним мистецтвом – достатньо лише купити пристрій. Але, як відомо, кількість не переходить в якість і хороших фотографів не стає більше. А митців, які працюють в українському чи гуцульському етнічному стилі можна порахувати на пальцях.

11 листопада, відбулася фотовиставка Руслана Трача, під назвою «Инчий Світ», у приміщенні Верховинського музею Гуцульщини. Через Інтернет, його колоритні знимки масово поширились по всій країні. Я не міг залишитись осторонь такої події, адже дві фото-моделі наші землячки — Оля Гордійчук з Косова та Іванка Стеф’юк з Кобак. Знайомі та друзі ще називають Руслана філософом і це дійсно помітно в його відповідях.

Чому ти вирішив стати фотографом?

Велика підказка в нашому житті, стосовно нашого шляху, є в тім місці де ти народився. Я вважаю, що це не випадково і має важливе значення. Тому Верховину і Карпати ціную не тільки як Батьківщину, а і як частину великої загадки світу, свого життя… Де би я не був і щоб не робив, — Карпати завжди кликали до себе — чи це був час, коли активно займався бойовими мистецтвами чи коли налагоджував туристичну сферу в районі. Я довго мучив себе питаннями чим би таким зайнятися, а відповідь завжди лежала на поверхні — відповідь у тому ким ти народився і де ти народився, приймаючи це немає великого значення що конкретно ти робиш. Фотографія стала просто одним із способів взаємодіяти зі світом.

Як давно ти займаєшся фотографією?

Шість років назад вирішив займатися фотографією, тоді ще і сам не знав, як це вплине на мій світогляд. Бували часи коли хотів покинути цю справу, розчаровувався в деяких аспектах, тепер розумію цінність таких митей. Саме тоді можна було зрозуміти — що ти робиш і для чого це все… Коли фотографія лише простий спосіб заробляння грошей, то це дуже болючий шлях. На ньому багато розчарувань, невдач, перепон, хоча це шлях яким торували до тебе тисячі. Але в фотографії є інший бік — вона вчить бачити світ, і не тільки. Фотографія вчить спілкуватися зі світом — дає тобі можливість бути почутим.

Чим ти цікавишся окрім фото?

В житті мене захоплює багато речей, я би сказав що життя це захоплююча штука! Мені подобається вчитися, пізнавати щось нове, відкривати для себе якісь нові аспекти буття. Люблю мандрувати горами, цікавлюся історією Карпат, народами і етносами що їх населяють, навіть є десь така мрія вчити мови карпатського регіону. Також, я прихильник активного способу життя – походи в гори, екстремальний спорт, фізичні тренування, навіть люблю важку фізичну працю, без якої в гірському селі не обійдешся).

Де можна переглянути твої фото в Інтернеті?

В Інтернеті мої фото можна переглянути на моїх сторінках на Фейсбуці  та Вконтакті. В повітрі вже носиться ідея про власний сайт, але я поки що не поспішаю з цією справою. Його ціль та концепція для мене ще не до кінця вирішені. Коли в ньому буде нагальна потреба, то він і з’явиться)

Чи працюєш ти на урочистих подіях?

Так, я працюю фотографом на урочистих подіях, я з цього і починав свою діяльність. Хочу сказати, що кращої школи, ніж бути весільним фотографом, неможливо уявити! Для мене, — це як екзамен, який здаєш кожної неділі. Працювати доводиться часто з людьми, яких ти перший раз бачиш і в умовах, до яких не маєш часу підготовитися. Це часто важко, виснажує, але і кристалізує твої навики і постійно примушує рости, як і технічно так і творчо. Дуже важливо класти нові цілі і нові планки в цій сфері, бо деградувати до примітивного рівня можна доволі швидко, я це знаю не з чужого досвіду. В подальшому планую інтегрувати весільну фотографію в проект «Инчий Світ», і вже цього року є позитивні зрушення і результати.

Розкажи про свою технічну кухню. Чи плануєш купляти щось нове?

Щодо технічного забезпечення, то я тут все просто — маю старенький Canon 30д, кілька об’єктивів, половина з яких мануальні. Слава Богу, що якось збився з того одержимого бажання все новішої і крутішої техніки. Для мене фотоапарат то щось більше, ніж просто техніка. Це частина тіла, — як меч для самурая чи бартка для опришка. Іноді, бачу світ очима своїх об’єктивів навіть тоді, коли фотоапарата немає під рукою. Я б назвав це побратимство! Звичайно, світ не стоїть на місці і оновлюватися техніка буде, але при умові дійсної потреби в цьому. Зараз, наприклад, на порядку денному питання з мобільним освітленням для фотосесії в горах. В умовах багатоденних походів — це важливіше, ніж кількість мегапікселів в матриці мого фотоапарату.

Твої фото активно поширюються в Мережі. Як ти борешся із плагіатом в Інтернеті?

З плагіатом я не борюся ніяк, я навіть не маю його за ворога, а скоріше за показник успіху. Колись я побачив, що мої фото використовуються для реклами гуцульського фестивалю — я так тішився, як мала дитина!). Тепер часто бачу свої фото і вважаю що це добре. По-іншому не може бути для мене — бо виклавши фото в Мережу, я прирікаю їх на самостійне життя. Постійно кидатися на людей за те, що вони порушують там якісь мої міфологічні права, витрачати сили та здоров’я — це не те чим я хочу займатися. Має завдання робити світлини, а не носитися з ними, як квочка з курчатами. А з іншого боку, які я маю права на знимки? Ідеї просто приходять — я їх не малюю руками — все за мене робить фотоапарат. Фотосесії стають можливі завдяки величезному внеску моделей…В чому тут моя заслуга?)

Кого з українських фотографів ти міг би порекомендувати нашим читачам?

З українських фотографів мені імпонує напрямок Анни Сенік, — її етнічна складова причаровує. Я вважаю, що вона робить значну справу в популяризації нашого українського світу. Обов’язково передивіться її роботи — http://ladna-kobieta.livejournal.com/, http://www.ladna-kobieta.com.ua/

Розкажи про проект «Инчий Світ». Хто тобі допомагав в роботі? Кому би ти хотів подякувати?

Проект «Инчий Світ» народився в 2013 році і зараз ще проходить своє становлення, виробляється його ідеологія та завдання. Але це те чим я хочу займатися і в що вкладати свої сили та вміння на ближчий десяток років. Це фото проект, де учасники можуть по-іншому подивитися на себе і на світ в якому живуть — стати такими, як вони мріяли. Фактично — це втілення мрій!) Мрій про життя наповнене величчю і таємницею, про життя яскраве, як Карпати і таке ж непросте. Я безкінечно вдячний всім, хто і розділяє мої погляди і ідеї, вдячний людям, які надихають мене. Велике спасибі Олі Гордійчук з Косова та Іванці Стеф’юк з Кобак, бо без них «Инчий Світ» мав би менше яскравих барв.

Які ще населені пункти ти плануєш відвідати з виставкою?

У мене великі плани на зйомки в дивовижних місцях Карпат і не тільки в нашій країні. Якщо світлини будуть вартими того аби їх побачили люди, то вони їх неодмінно побачать, головне щоб вони були!) Я хочу показати в якому дивовижному місці ми жиємо і яку дивовижну культуру готові забути…

Що тобі подобається у Верховині, а що б ти хотів змінити?

Верховина — це перлина українських Карпат, з величезним потенціалом, який губиться в бездумному виснаженні ресурсів. Тут живуть чудові люди, але вони забули про свою унікальність. На щастя, є багато таких, хто бореться за свою національну автентичність. Біда Верховини — це біда сотні інших гуцульських містечок та сіл…

Ти вважаєш, що справжня Гуцульщина зникає – чи можливо це якось змінити?

Так, Гуцульщина зникає! Вона розчиняється в наступі інших цінностей, які насильно нам пропагуються. Замінна наших цінностей на цінності суспільства споживачів породжує катастрофічне ставлення до власного світу. Ми забуваємо про своє минуле і процес цей здається незворотнім. Але боротися можна і потрібно! Вірю, що поки жиє хоча б один гуцул — Карпати будуть живі і дихати новими легендами про край, де сині гори і зелені ріки….

P.S. Щиро сподіваюсь, що Руслан завітає з виставкою і в Косів, адже це справді новий та свіжий погляд на рідний Гуцульський Край.

Тарас Пасимок

Також читайте:

Гуцульська вистава Косівський повітовий суд Краєзнавець Мирослав Близнюк: «Кожна людина заслуговує уваги і пам’яті» Опис світлини №201 з Яворівського фотоархіву УПА