Коли стало зрозумілим, що повернення радянської влади у західну Україну є лише питанням часу, то наприкінці 1943-го Арсенич скликав у м. Бережани Тернопільської області організаційну нараду, на якій присутні референти СБ Тернопільщини «Максим», Станіславщини В. Лівий «Митар», Перемишлянщини Соловій, Дрогобиччини Шишка. Прослухано звіти керівників областей. Арсенич видав нові розпорядження, які стосувалися роботи СБ у новій обстановці, зокрема, коли сюди повернеться радянська влада (ГДА СБУ, Ф-13, справа 372, том 38, аркуш 217-219).
Арсенич прекрасно усвідомлював, що у боротьбі з таким потужним монстром радянської спецслужби в особі НКВС-МДБ потрібно приймати неординарне рішення стосовно обстановки, яка склалася на даний час. Ще у 1946-му він прийшов до висновку у листі до М. Козака-«Смока», референта СБ Волині, про те, що треба «не знищувати агентури, а обмежуватися лише розконспіруванням. Повна ліквідація зовнішньої агентури сприяє вербуванню на її місце нової. Агентуру, з якою можна по доброму домовитися. Перевербувати проти ворога і тримати її, як наших інформаторів в агентурі супротивника. Насамперед, не знищувати ту зовнішню агентуру, що завербована з числа родин наших членів, наших симпатиків, завербованих під примусом компроментуючих матеріалів» (ГДА СБУ, Ф-2 (ІІ-Н), опис 57, справа 4, том І, аркуш 110).
Один із чільників ОУН (б) Дячук-Чижевський на допиті у НКВС стверджував, хоча і не мав близьких стосунків з Арсеничем, але добре його знав, що той був одним з організаторів СБ ОУН (б) ще з 1939-го, проводив чимало вишколів, його вважали одним з найкращих конспіраторів. Серед керівництва Проводу ОУН (б) мав репутацію людини, яка ніколи не піде на сумнівні рішення не в інтересах підпілля. У той же час методи роботи СБ викликали страх у підпільників. Арсенича, як керівника, поважали і боялися, оскільки він вживав серйозних заходів для укріплення організаційного порядку.(ГДА СБУ, Ф-13, справа 372, том 4, аркуш 302-214).
На початку лютого 1945-го біля м. Бережани Тернопільської області відбулася нарада членів Головного Проводу ОУН (б), на якій розглядалося питання про перспективи дальшої боротьби проти органів радянської влади. На ній присутні, зокрема, Р. Шухевич, М. Арсенич, Я. Бусел, Д. Грицай, П. Дужий, Р. Кравчук, В. Кук, Д. Маївський.
Бандера хотів повернутися в Україну, але учасники наради відмовили йому в цьому. Він залишався політичним лідером ОУН і її керівником в еміграції. Рішення наради – продовжувати боротьбу, сподіватись на допомогу заходу. В залежності від ситуації на теренах переходити до дій чотами і роями, лави УПА очистити від ненадійних і хитких елементів (ОУН і УПА. Фаховий висновок робочої групи істориків при урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА під редакцією С. Кульчицького. Київ, 2005, ст. 30).
Великої уваги Арсенич надавав такому важливому питанню, як виявленню і знешкодженню таємних співробітників НКВС-МДБ. Саме під його керівництвом бандерівська СБ лише на Тернопільщині знищила 111 таємних співробітників МДБ СРСР (Петровський С. Історія України. Неупереджений погляд. Харків, 2008, ст. 448).
Видатний керівник і організатор СБ Арсенич весь час перебував у постійному русі, відвідуючи повстанські краї, до кінця 1944-го пебував на території Волині, далі виїхав до Галичини, зокрема, на Тернопільщину і Косівський р-н Станіславщини, там він на початку лютого 1945-го виїзджав у с. Августівку, де перебував Р. Шухевич. (ГДА СБУ, Ф-35, справа С-9079, том 32, аркуш 34).
Оскільки ситуація кардинально змінилася після закінчення Другої світової війни, то виходячи з нових умов, Провід ОУН розробив нову тактичну схему діяльності націоналістичного підпілля під кодовими назвами «Дажбог» – збереження керівних кадрів ОУН (б), «Орлик» – націоналістична діяльність на східній Україні, «Олег» – виховання молодих кадрів для поповнення рядів підпілля (Д.Веденєєв, Г.Биструхін. Повстанська розвідка діє точно і відважно. Київ, 2006, ст. 134)
Змінюючи постійно місця свого перебування, Арсенич не давав змоги чекістам виявити та ліквідувати його протягом 1944-1946 років. Агентура НКДБ-МДБ фіксувала його появу, починаючи з липня 1945-го і весь 1946 рік. У районі сіл Лісники, Дринів, Лапшин, Тиновичі, Жуків Бережанського району Тернопільської області, де його активно підтримували місцеві жителі. Його супроводжувала охоронна «двадцятка» – командир «Клим», заступник керівника СБ ОУН (б) «Ромко», слідчий рефентури «Юлько», інші підпільники. «Ромко» загинув наприкінці лютого 1946-го у с. Тиновичі під час чекістсько-військової операції, не здавшись ворогові (ГДА СБУ, Ф-65, справа С-7447, том І, ч. І, аркуш 92-95).
Із серпня до грудня 1946-го року оперативна група МВС УРСР проводила агентурно-розвідувальну діяльність, маючи на меті вийти на М. Арсенича. Знищено 30 повстанців, зокрема, тих, котрі мали безпосереднє відношення до керівників Центрального проводу ОУН(б) – зв’язкові, охоронці, технічні працівники. Доповідаючи про результати роботи керівництву МДБ УРСР за період 6-16 листопада 1946 року, чекісти відмічали, що «З додаткових агентурних даних опергрупи Бережанського РВ МВС Тернопільської області, в лісі, у районі с. Лісники, переховуються референт СБ Центрального Проводу ОУН (б) «Григір», він же «Михайло», тобто Микола Арсенич, а в районі с. Стриганці його заступник «Юлько». У Помарянському районі Львівської області переховувався надрайонний провідник «Грек», районний провідник «Грізний» мав безпосередній зв’язок із «Михайлом». 11 листопада 1946-го у с. Урмань Бережанського убитий районний референт СБ «Вільха»… Дані будуть реалізовані під час проведення чекістсько-військових операцій (ГДА СБУ, Ф-2, опис 37, справа 12, аркуш 112-119).
Таким чином, уже наприкінці 1946-го оперпрацівники МДБ знали приблизне місце, де переховується Арсенич, і готували пошукову операцію щодо його затримання. Чудовий конспіратор чомусь затримувався на одному місці. Це стало фатальним і коштувало йому життя. 21 січня 1947-го у районі сіл Жуків та Гиновичі розпочалася чекістсько-військова операція. 23 січня за два кілометри від Жукова курсант полкової школи внутрішніх військ МВС УРСР Тихомиров помітив на схилі урвища легку пару та трохи відталу землю. Курсант спрямував у отвір вентиляційної труби залізний щуп, впала подушка, яка закривала отвір, розбила посуд на столі. Стало зрозуміло, що це бункер. Його оточили і запропонували тим, котрі перебували усередині, здатися… З бункера вискочив повстанець і відкрив вогонь з автомата. Чекісти його поранили і він упав назад у бункер, підірвався на гранаті.
Легенда есбістської служби і її талановитий керівник зрозумів, що, це кінець… З пістолета він застрелив свою дружину «Віру» і зв’язкову Шухевича «Наталку», підпалив і облив гасом документи, і застрелився сам…
Заповідь Декалогу українського націоналіста «Здобудеш Українську державу, або згинеш в боротьбі за неї» Арсенич виконав до кінця. Коли чекісти загасили пожежу, то витягнули з бункера тіла двох чоловіків і двох жінок: Арсенича Миколу – референта СБ Проводу ОУН, Гуньку Ганну-«Віру», його дружину, колишню керівницю жіночої референтури Львівського міського проводу ОУН (б), зв’язкову Центрального Проводу ОУН та Головного командира УПА Романа Шухевича Марія Римик («Наталка», «Маруся»), яка втекла від НКВС, після успішної перевірки СБ керівництво ОУН прийняло її назад. Четвертим був охоронець «двадцятки», голова і обличчя якого розбиті вибухом гранати… З бункера витягнули два автомати, два пістолети, одну гвинтівку, одну друкарську машинку, один телефонний апарат, два мішки документів, де знаходилися, зокрема, чотирнадцять партійних і сімнадцять комсомольських білетів, п’ятдесят два військових квитки, двадцять одна червоноармійська книжка, чотирнадцять посвідчень працівників МВС МДБ, дванадцять посвідчень уповноважених міліції, двісті довідок радянських установ, протоколи допитів СБ, записи Арсенича, інструкції щодо роботи СБ, листи…
Трупи вбитих М. Арсенича та його дружини повезли до Львівського управління МВС, де на упізнанні члени Проводу ОУН (б) в Україні П. Дужий та М. Степаняк підтвердили, що це дійсно вони, складено відповідні акти (ГДА СБУ, Ф-13, справа 372, том 65, аркуш 7-71).
Про знищення М. Арсенича чекістські органи дали звіт у Москву у ЦК ВКПб та керівництву МВС СРСР. Знаний дослідник національно-визвольної боротьби поневолених народів А. Русначенко встановив, що спецповідомлення міністра внутрішніх справ СРСР Круглова надіслано В. Молотову та Л. Берії. Підпільники також склали окремий звіт про загибель «Михайла». Підпільник «Ігор» (прізвище та ім`я невідомі) знаходився недалеко від бункера зверхника, був детально обізнаний з обставинами загибелі, все це виклав у звіті краєвому провіднику ОСУЗ Василеві Куку (ГДА СБУ, Ф-2, опис 39, справа 2, аркуш 221).
Дотепер невідомо, де похований Микола Арсенич, як, до речі, і Роман Шухевич та інші провідні діячі та чимало повстанців з числа ОУН-УПА.
8 квітня 1947-го заступник міністра держбезпеки УРСР генерал-майор В. Дроздов надіслав в усі управління МДБ Західних областей вказівку № 1481/д про те, що Арсенич ліквідований, тому виходячи з цього, його розшук припиняється. (УСБУ в Рівненській області, справа С-22 «Берлога», том 2, аркуш 190).
Те, що Провідника зрадили, свідчить той факт, що повстанець «Ігор» у протоколі від 15.05.47 р. стверджує, що чекісти зразу пішли до місця, де був бункер. Крім того, відкрили бункер з літературою, який захований ще восени.
Провід ОУН (б) на українських землях у зв’язку із загибеллю М. Арсенича видав некролог-повідомлення, в якому дав високу оцінку «Михайла», як керівника СБ ОУН-УПА. Завдяки проведеній ним роботі революційний національно-визвольний рух вийшов переможно до теперішньої боротьби з МГБ і МВД. Працьовитість аж до самозречення, всебічність розуму і глибина думки, скромність, рішучість, безоглядність у боротьбі з ворогами – ось головні прикмети його характеру. Вишколені і виховані ним кадри СБ і всієї організації, зберігаючи в своїх серцях Світлу Пам`ять Великого Борця–Революціонера, вірно йтимуть шляхом свого Керівника до Великої Мети та пильно оберігатимуть український революційно визвольний рух від підступних ударів ворога (Д.Веденєєв, Г. Биструхін. Повстанська розвідка діє точно й відважно. Київ ,2006, ст. 59).
А ось свідчення із «Повідомлення 23 січня 1947 року»,: У лісі біля с. Жуків Бережанського Тернопільської області оточений військами МВД героїчною смертю загинув член Проводу ОУН, референт Служби безпеки при Проводі, лицар Золотого Хреста Заслуги славної пам`яті Микола Арсенич – «Михайло», член УВО, кількаразовий в’язень польських тюрем, Провідник українських політичних в’язнів-націоналістів у львівських Бригідках у 1937-1938 роках, учасник ІІ ВЗ ОУН, член Проводу ОУН від 1941 року, учасник ІІІ НВЗ ОУН, член Головної ради ОУН (Д.Веденєєв, Г.Биструхін, ст. 459).
Національно-патріотичний дух жителів Березовів у Косівщині завжди був їм притаманний. У буремному 20-му столітті 107 жителів Березовів поповнили лави Січового Стрілецтва і УГА, у т. ч. 46 жителів с. Нижній Березів, 15 з них загинули у боях, 3 – репресовані сталінським режимом; Середній Березів – 23 січових стрільців, 8 загинули; Вижний Березів – 32 січових стрільців, 11 загинули; Баня Березів – 6 січових стрільців, один загинув (Герої стрілецького чину. Книга скорботи пам`яті і шани України. Івано-Франківськ, 2017, авторський колектив, керівник Данилюк-Шекеряк Ганна Михайлівна, ст. 148-151, 140-141, 142-145, 154-155).
Понад 250 березівських повстанців загинули у боротьбі за волю України у буремні 1940-1950 роки, майже 200 чоловік відбували покарання у більшовицьких тюрмах і концтаборах, депортували більше як 80 родин у віддалені райони СРСР, у т. ч. із Нижнього Березова 49 повстанців загинули у боротьбі, 276 жителів брали безпосередню участь у боротьбі. Гордістю і совістю Березовів назавжди залишається Микола Арсенич «Михайло» – керівник СБ ОУН- УПА, Дмитро Негрич-«Мороз» – командир Березівської сотні, Мирослав Симчич-«Кривоніс» – командир Березівської сотні, Констянтин Геник- «Крук» – субреферент СБ Коломийської округи, Мирослав Сулятицький-«Кривоніс», Василь Романчич-«Хміль», Василь Сенітович-«Буй-Тур», Михайло Васкул-«Орел», Іван Негрич- «Хитрий», Василь Томич-«Гонта», брати Скільські – Петро-«Ганджа», Василь- «Грім» і Павло-«Іскра», Геник Дмитро-«Віктор», Михайло Малкович-«Сивий», Петро Малкович-«Стародуб», Дмитро Малкович-«Грушка», Степан Бодруг-«Меч», Іван Урбанович-«Зірка», Микола Урбанович-«Орлик», Славко Геник-«Ярослав» та десятки, десятки інших (Михайло Томащук. Спалах. Коломия. 2004, ст. 160-161).
Як стверджує о. Михайло Арсенич, палкий патріот свого краю, нижньоберезівці і сьогодні на передньому плані боротьби за Українську державу. Не менше 200 чоловік стали учасниками Помаранчевої революції, 300 чоловік – Революції Гідності. Більше 10 бусів гуманітарної допомоги відправлено у зону АТО, 42 учасники бойових дій на сході України, у даний час 11 односельчан боронять Вітчизну у зоні бойових дій. Один пропав безвісти в Іловайському котлі, два учасники війни попали у полон, два учасники Революції на Майдані у Києві одержали інвалідність.
Жителі Березовів завжди відзначалися бандерівським духом. Коли у 1943 році Мельниківський провід ОУН оголосив про набір вояків до дивізії «Галичина», то з Березовів усього з`явилося п`ять чоловік із Бані Березова. (Українська Дивізія «Галичина». Книга скорботи пам`яті і шани України. Івано-Франківськ, 2017, авторський колектив, керівник Данилюк-Шекеряк Ганна Михайлівна, ст.131).
У 1997 році на фасаді школи села Нижній Березів встановили барельєф із зображенням Миколи Арсенича. У 2013-му йому встановлено пам’ятник на подвірї школи за участю сотень краян, зокрема, Героя України Юрія Шухевича – сина Головного командира УПА Романа Шухевича, нескореного і легендарного командира Березівської сотні Мирослава Симчича «Кривоноса»,численних делегацій Братства ОУН-УПА.
Колектив школи на чолі з директором Світланою Мілевською до ювілейних і святкових дат проводить конференції, зустрічі з учасниками визвольних змагань, записують спогади. У Коломиї одна із вулиць названа іменем Миколи Арсенича.
Нащадки славних опришків, легендарних січових стрільців і УГА, нескореної УПА були, є і будуть повсякчас на передньому краї боротьби за Українську державу. Україна була, є і буде!
Слава Україні! Героям слава!
Іван Кметюк,
заступник голови Надвірнянської районної організації Всеукраїнського товариства «Меморіал» ім. В. Стуса.
Автор висловлює щиру подяку жителям Нижнього Березова, о. Михайлові Арсеничу, інспектору Косівської ДПІ Василеві Івановичу Арсеничу, Нижньоберезівському сільському голові Михайлові Іванківу, директору Нижньоберезівської ЗОШ І-ІІІ ст. Світлані Мілевській за допомогу у написанні статті.
Доповнення від Володимира Нагірного
У цьому матеріалі міститься твердження, що стосується учасниці національно-визвольних змагань, зв’язкової Центрального Проводу ОУН та Головного командира УПА Романа Шухевича — псевдо «Наталка» і «Маруся». Ці відомості є недостовірними і завдають шкоди пам’яті людини, яка віддала життя за Україну.
Схожа інформація міститься в рaпopті мaйopa Coкoлoвa генеpал-мaйopy Гopшкoву пpo дiяльнiсть opгaнiзoвaнoї ним з кoлишнix нaцioнaлiстiв спeцгрyпи пiд виглядoм УПА. Водночас варто зазначити, що слідчі в таких документах часто змінювали, доповнювали або повністю переписували свідчення, щоб вони відповідали “потрібній” версії подій. Це робилося для того, щоб підтвердити офіційні звинувачення, представити підпільну організацію у вигідному для радянської влади світлі або виправдати власні репресивні дії.
Крім того працівники НКВС як правило не реєстрували у власних документах власні злочини, які б у цілому компрометували НКВС та за котрі їх могли б пізніше притягнути до відповідальності, оскільки для радянських документів була характерна тенденція замовчувати невигідну радянському режиму інформацію. Отже, враховуючи особливості радянської документації та методи роботи НКВС, використання інформації з таких джерел, без належного критичного підходу та контексту, несе ризик легітимізації злочинів НКВС.
Інформація про те, що генерал-майор Горшков, начальник першого відділу Головного управління боротьби з бандитизмом НКВС СРСР, пропонував представити майора Соколова до звання Героя Радянського Союзу за боротьбу з українсько-німецькими націоналістами, викладена без належного критичного підходу та контексту.Вона виглядає тенденційно підібраною, оскільки в ній не уточнено, за які саме заслуги пропонували цю нагороду. Водночас, те, що Марії Римик вдалося перехитрити провокативну групу Соколова, може бути причиною того, чому Соколову цю нагороду не дали.
Це не лише спотворює історичну правду, а й може слугувати інструментом для виправдання репресій та дискредитації українського національно-визвольного руху.
З метою відновлення історичної справедливості наводжу нижче документальні підтвердження, які спростовують цю інформацію, вказують на те, що «Наталка» не була агенткою НКВС, усе витерпіла, не здалася — зуміла розгадати прийоми НКВС, створила ілюзію вербування для того, щоб відвести небезпеку від Романа Шухевича та інших членів Головного Проводу ОУН, щоб повернути провокативну групу на хибний шлях, вказуючи на криївки, які мали бути порожніми, і надаючи можливість підпіллю перегрупуватися.
Інформація, яку вдалось знайти щодо цієї теми:
Весна-літо 1945 року стало періодом масових і жорстоких репресій з боку радянських органів НКВС проти українського населення Західної України. Органи НКВС та МДБ використовували комплексні та жорстокі методи для виявлення та знищення керівних центрів ОУН на Бережанщині. Найважливішим інструментом НКВС була широка мережа інформаторів.
Вони вербували місцевих жителів, полонених членів ОУН/УПА, а також впроваджували своїх агентів у підпілля. Це дозволяло отримувати інформацію “зсередини” про структуру, місця зустрічей та імена керівників. Арештованих членів ОУН/УПА піддавали жорстоким допитам із застосуванням тортур, щоб отримати інформацію про керівництво, криївки, склади та плани. Для виявлення криївок та повстанців проводилися масштабні військові операції з блокуванням лісових масивів та “прочісуванням” населених пунктів. У таких операціях брали участь значні сили НКВС.
Спогади очевидців про арешти на Бережанщині весною-літом 1945 року зазвичай описують атмосферу страху, жорстокості та тотального контролю з боку НКВС. Вони свідчать про масові «зачистки» сіл, арешти за підозрою у співпраці з ОУН-УПА та нелюдське ставлення до затриманих. Очевидці згадують, як війська НКВС без попередження оточували села, влаштовуючи облави. Вони вривалися в хати, проводили обшуки, а будь-який спротив або підозра могли призвести до арешту. Спогади, зокрема ті, що стосуються в’язниць НКВС у Бережанах та інших містах, описують побиття, тортури та психологічний тиск. Очевидці розповідають про скривавлені стіни камер, сліди насильства на тілах заарештованих та відчайдушні крики.
У спогадах часто згадується, як НКВС полювало на родини повстанців, вважаючи їх спільниками. Заарештовували не лише чоловіків, а й жінок, дітей та літніх людей. Цей метод був спрямований на те, щоб змусити повстанців здатися. Очевидці розповідають про розстріли у дворах тюрем та інших місцях. Часто заарештованих не судили, а страчували безпосередньо після арешту.
Працівники НКВС як правило не реєстрували у власних документах власні злочини, які б у цілому компрометували НКВС та за котрі їх могли б пізніше притягнути до відповідальності, оскільки для радянських документів була характерна тенденція замовчувати невигідну радянському режиму інформацію.
Слідчі часто змінювали, доповнювали або повністю переписували свідчення, щоб вони відповідали “потрібній” версії подій. Це робилося для того, щоб підтвердити офіційні звинувачення, представити підпільну організацію у вигідному для радянської влади світлі або виправдати власні репресивні дії. Важко розгледіти таку інформацію в рaпopті мaйopa Coкoлoвa генеpал-мaйopy Гopшкoву пpo дiяльнiсть opгaнiзoвaнoї ним з кoлишнix нaцioнaлiстiв спeцгрyпи пiд виглядoм УПА. (тому виникають сумніви щодо достовірності фактів поданих в таких документах). Група Соколова не випадково була біля Бережан, як не випадково затримали «НАТАЛКУ»: “Было поручение Т.САРАЄВА мне с групой выехать в Бережвнский район и там искать руководящие центры ОУН, так как по агентурным данным и официальным материалам руководство бандами УПА и подпольем ОУН исходило с Бережанского района.” «Рaпopт мaйoa Coкoдoвa генеpал.мaйopy Гoprшкoву пpo дiяльнiсть opгaнiзoвaнoi ним з кoлишнix нaцioнa-лiстiв спeцгрyпи пiд виглядoм УПА Державний apхiв PФ:ф.9478.oп.1._ Cпp.487._Аpк.212,223.
Аналізуючи протоколи зізнання ГДА СБУ – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 54. с.290-309,ГДА СБУ – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 54. с.310-374 http://old.avr.org.ua/index.php/viewDoc/6857/ ГДА СБУ – Ф. 13. – Спр. 376. -Т. 54.с.310-380 http://old.avr.org.ua/index.php/viewDoc/6858/ очевидним є те, що «Наталка» не була агенткою НКВС, усе витерпіла, не здалася — зуміла розгадати прийоми НКВС, створила ілюзію вербування для того, щоб відвести небезпеку від Романа Шухевича та інших членів Головного Проводу ОУН, щоб повернути провокативну групу на хибний шлях, вказуючи на криївки, які мали бути порожніми, і надаючи можливість підпіллю перегрупуватися. І це їй вдалось незважаючи на плани НКВС (За інших обставин саме за участю агентів-бойовиків (легендованих груп) ліквідували або захопили членів Проводу ОУН в Україні Р. Кравчука, П. Федуна, В. Галасу і В. Кука).
Аналізуючи інформацію з цих пропоколів можна стверджувати, що працівники НКВС та провокативних груп грубо порушували як норми радянського, так і міжнародного права:
– Жорстоке та нелюдське поводження: публічне приниження, фізичне насильство. катування, нелюдські умови утримання.
– Психологічний тиск та залякування: погрози розправою, залякування смертю, загроза для сім’ї.
– Незаконні методи допиту: маніпуляція, фальсифікація свідчень.
– Діяльність провокативних груп:
- Легендовані боївки: Спецгрупи діяли під виглядом УПА, щоб дискредитувати підпілля в очах місцевого населення.
- Незаконні дії: Їхня діяльність, як і згаданий арешт Марії Римик, була повною мірою незаконною.
Дії НКВС та провокативних груп, які описані у протоколах Марії Римик, є не просто порушенням радянського законодавства, а й злочинами проти людяності. Вони порушували міжнародні норми, зокрема заборону тортур, приниження людської гідності та право на справедливий судовий процес, які були закріплені в міжнародному праві після Другої світової війни. (Витримати такі жорстокі тортури, як ті, що застосовували енкаведисти, було практично неможливо. Саме тому, щоб уникнути зради й не наразити на небезпеку своїх побратимів, провідні діячі підпілля, включно з Миколою Арсеничем та Романом Шухевичем, обирали смерть. Цей вчинок був виявом найвищої самопожертви й незламності. Вони усвідомлювали, що під впливом катувань можуть зламатися і видати важливу інформацію, що призведе до знищення всієї організації. Їхня смерть була свідомим рішенням, покликаним захистити підпілля і зберегти його таємниці, а не актом відчаю.)
Одночасно Марія Римик усіма доступними способами допомагала повстанському рухові (про це йдеться в цих протоколах СБ № 1 і 2) і збирала детальну інформацію про персоналії енкаведистів, спецгрупи НКВС, однострої НКВС, плани будинків НКВС та внутрішнє розташування кімнат. Про це можна дізнатися з додатка до протоколу СБ: «Додаток до протоколу № 2 про організацію роботи НКВС» http://old.avr.org.ua/index.php/viewDoc/6859/ Архів: ГДА СБУ – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 54. – С. 310–380.
Аналізуючи протоколи СБ стає очевидним, що «НАТАЛКА» від повстанців не приховувала ні факту арешту, ні свою адресу проживання, втікаючи від НКВС, була впевнена, що пройде перевірку СБ.
Наскільки жорстко СБ розправлялись з зрадниками вказує той факт, що з криївки Арсенича вилучено списки вбитих приблизно 1000 чоловік.
Крім того, в захопленому чекістами директивному документі СБ під назвою “Слідство”, що має гриф “строго довірочно”, вказані методи проведення слідства СБ, зокрема: “побиття, голод, погрози, випитування аж до втоми – це способи змушення до зложення правдивих зізнань”. Конвеєрний допит передбачав залучення 3 окремих слідчих СБ, які позмінно по 8 годин кожен допитували підозрюваних. Зрозуміло, що оперативна та слідча робота СБ велися не в “білих рукавичках”. Як свідчив пізніше останній Головний командир УПА, Василь Кук, на Волині від Миколи Арсенича він особисто чув контраверсійну тезу: “якщо ти будеш бити чоловіка, то він тобі признається, що він є негус абіссинський” (імператор Ефіопії).
Протокол від 15 травня 1957р., що його склав стрілець охоронної боївки М.Арсенича Ігор про перебіг подій 23 січня 1947р. підтверджує, що Марія Римик «Наталка» вільно проживала з Арсеничем та його дружиною, а охоронці по черзі їх охороняли:
«Славної пам’яті Провідник мав для себе окрему криївку, в ній мешкав з жінкою, та ще одна дівчина. Крім того, ще все хтось один ішов з хлопців до цієї криївки по черзі, а решта хлопців мешкали окремо.
ГДА СБУ 2 – Ф. 2. – Оп. 39 (1953 р).- Спр.2. – Арк. – 221 ст. 162 Книга «Генерал Микола Арсенич» с.169-170
У документі «Протокол зізнання Римик Марії» № 1 від 02.11.1946 (Архіви та колекції: ГДА СБУ, Ф. 13, Спр. 376, Т. 54, с. 290–309), на останньому аркуші зазначено: «Слідчий зазначив, що Марія Римик свою справу розкрила добровільно».
У цьому контексті слово «розкрила» не передбачає вини, на відміну від слова «зізналася».
Чому “розкрила” і “зізналася” мають різні значення:
– “Зізналася” має чіткий негативний відтінок і передбачає визнання власної провини, помилки чи злочину. Це слово використовується, коли людина зізнається у чомусь, що вона намагалася приховати, і що є її власною провиною (наприклад, “зізналася у зраді”).
– “Розкрила” у цьому контексті означає “надала повну інформацію про справу”, “пояснила”, “виявила”. Це слово нейтральне і не несе в собі визнання провини. Якщо Марія Римик “розкрила” справу, це означає, що вона розповіла про її деталі, обставини, а також про методи роботи ворога, не визнаючи себе винною.
Таким чином, у згаданому документі з архіву СБ, де слідчий зазначає, що Марія Римик “свою справу розкрила добровільно”, це підтверджує, що вона свідомо надала інформацію, але не визнала своєї провини у співпраці з ворогом. Навпаки, це свідчить про її вміле маневрування та конспіративну діяльність, спрямовану на введення в оману ворога і збереження безпеки підпілля: «Замітка: Цей протокол опитувана написала власноручно після докладного допиту та за вказівками, що має написати. Цілу свою справу розкрила добровільно. Тому, що цей протокол не відтворює цілості справи до подробиць, що їх пам’ятає, слідчий зладив.»
Арсенич був чи не єдиною людиною, яка на той час могла надати належну оцінку її діям.
Щодо інформації, яку вона подала окупантам потрібно враховувати той факт, що вона зважала на те, що в окупантів були інші відомості, зокрема дослідники Дмитро Вєдєнєєв і Геннадій Биструхін підрахували за архівними документами СБУ, що восени 1946 р. агентурний апарат МГБ на заході України нараховував 644 резиденти, 2249 агентів і 18165 інформаторів. А чекістські агентурно-бойові групи та легендовані крайові проводи, які діяли під виглядом підрозділів ОУН і УПА могли нараховувавти більше сотні людей. Станом на 1 липня 1945 р. діяло 156 спецгруп НКВС чисельністю 1783 особи. Оскільки НКВС діяло у режимі суворої секретності, імена більшості заарештованих та інформація, яку вони подали окупантам у цей період не були оприлюднені.
Водночас, основне завдання СБ ОУН було не лише виявлення ворожих агентів і зрадників, а й максимальний захист власної організації. У разі потрапляння протоколів допитів до рук НКВС, вся інформація, що містилася в них, могла бути використана проти ОУН-УПА. Тому слідчі Служби безпеки ОУН (СБ ОУН) могли фіксувати в протоколах допитів лише ту інформацію, яка була потрібна для їхніх цілей, і опускати деталі, що могли б зашкодити організації. Це було частиною їхньої конспіративної роботи. Чіткі цілі допиту було досягнено: визначено відсутність провини Марії Римик «Наталки», і з’ясовано методи роботи ворога. Проживання в одній криївці з таким високопоставленим діячем, як Микола Арсенич, керівником Служби безпеки ОУН, та його дружиною, підкреслює її виняткову важливість для підпілля. Також очевидним є той факт, що Микола Арсенич їй настільки довіряв, що жив із нею і своєю дружиною в одній криївці. Вищий рівень довіри за тих обставин важко уявити. Керівництво ОУН, зокрема сам Арсенич, не могло дозволити собі тримати поруч людину, яка не заслуговувала б на повну довіру. Керівництво ОУН прийняло її назад у своє коло. Це є прямим доказом того, що підпілля не вважало її зрадницею чи агентом, а повністю довіряло її лояльності та надійності, у протилежному випадку, для чого було б йому ризикувати своїм життям і життям своєї дружини, живучи в одній криївці з Марією Римик, яка під час допитів зуміла підстрелити співробітника міліції, при цьому їй не зв’язуючи рук і навіть не інформуючи про це жодного охоронця, які по черзі їх охороняли. До того ж, Микола Арсенич, як керівник Служби безпеки ОУН, славився своєю надзвичайною обережністю та конспірацією. Його діяльність була сповнена прикладів, що ілюструють, наскільки ретельно він підходив до питань безпеки.
Обережність Арсенича поширювалася на найближче оточення. За свідченнями, він не раз перевіряв своїх підлеглих, аби виявити можливих зрадників. Дотримувався секретності й мінімізації контактів. Арсенич жив за принципом: “Про справу не говори з тим, з ким можна, а з тим, з ким треба”. Навіть його родичі не знали, чим він займається.
Чому публікація неправдивої інформації про те, що Марія Римик «Наталка» була агентом НКВС, прямо дискредитує Миколу Арсенича як голову Служби безпеки ОУН:
– Порушення базових принципів безпеки: Микола Арсенич був відомий своєю надзвичайною обережністю, конспірацією та принципом “Про справу не говори з тим, з ким можна, а з тим, з ким треба”. Уявити, що такий обережний керівник СБ ОУН, головним завданням якого був захист підпілля, міг би ризикувати своїм життям, життям своєї дружини та безпекою всієї організації, живучи в одній криївці з ворожим агентом, — це абсурд. Це суперечить усій його діяльності та підходам до конспірації.
– Некомпетентність як керівника СБ: Якщо Марія Римик справді була агентом, то її виявлення і нейтралізація були прямим обов’язком Служби безпеки, яку очолював Арсенич. Те, що він не лише не виявив її, а й “прихистив” у своїй криївці, свідчить про його професійну некомпетентність, що є неможливим, враховуючи його репутацію.
– Довіра, що перевищує будь-яку конспірацію: Сам факт проживання зв’язкової «Наталки» разом із Арсеничем та його дружиною в одній криївці, підкреслює винятковий рівень довіри до неї. Ця довіра була б неможливою, якби СБ ОУН мала хоч найменші підозри щодо її лояльності. Це прямий доказ того, що підпілля, зокрема особисто Арсенич, не вважали її зрадницею.
Таким чином, твердження про те, що Марія Римик була агентом НКВС, не тільки не відповідає дійсності, але й підриває авторитет і компетентність самого Миколи Арсенича як одного з найвищих керівників українського підпілля. Це створює хибне уявлення про його діяльність та методи роботи, що є неприпустимим.
Перебування Марії Римик у криївці Арсенича можна пояснити тим, що він планував переправити її до Мюнхена. Це підтверджується тим, що в січні 1947 року СБ розпорядилася про негайну реорганізацію підпілля та легалізацію повстанців (ГДА СБУ: Ф. 13. Спр. 372. Т. 74. Арк. 227). Також, у листі від 27 лютого 1947 року до полковника Сараєва, в листуванні з «Доном», є інформація, що Арсенич мав їхати до Мюнхена на зустріч з Бандерою, але в призначений час не з’явився (с. 75, книга «Генерал Микола Арсенич»).
Один із документів, що підтверджує, що вона не була агентом, — це протокол допиту СБ Стефанії Ільківни Дулеби:
«Я не сподівався, щоб «Михайло» якраз тут був. Дивно мені, що він тримав коло себе «Клима» – звичайного селянина. Крім цього немалим здивуванням для мене було це, як витягнули з криївки вбиту Наталку. Я мав її на слідстві, під час якого вона до всього призналася і я звільнив її. Останньо вона працювала у Львові, звідки вона втекла. Дивно, що її все простили і вона опинилася в «Михайловій» криївці. З криївки ми витягнули її протокол, в якому вона зізнавала все про мене: як я її бив, лікував, чим ми її годували, ну точно все, що тільки про нас знала.»
Літопис УПА, т.43, «Боротьба з агентурою: Протоколи допитів Служби Безпеки ОУН в Тернопільщині 1946-1948. Книга 1, с.98.
Повністю цей протокол, що розміщений на сторінках 71–116, частково проливає світло на обставини загибелі Арсенича. Він, як і інші документи, підтверджує, що жодного зв’язку між інформацією, яку «Наталка» надала окупантам, і загибеллю Арсенича немає
Крім того, окупанти після загибелі «Наталки» і після того, як прочитали протоколи СБ, зрозуміли, що вона їх перехитрила і не була агентом.
Тому в документах створених після її смерті перестають її так називати. У повідомленні про загибель референта СБ Центрального Проводу ОУН М. Арсенича (1997) пишуть про неї не як про агента, а як про зв’язкову Центрального Проводу ОУН. Крім того, у цих документах немає жодної інформації, яка б вказувала на те, що Марія Римик перебувала там недобровільно (наприклад, що в неї були зв’язані руки):
«После етого находившейся в схроне «МИХАЙЛО» выстрелами из пистолета застрелил свою жену по кличке «ВЕРА» и связную центрального провода ОУН «НАТАЛКА», после чего облил керосином документы, поджог и застрелился сам»
……
««НАТАЛКА» – связная центрального провода ОУН»
Книзі Вєдєпєєва Д. і Биструхіна Г. «Повстанська розвітка діє точно і відважно… ». – К.: К.І.С., 2006. На с.449
Сам факт того, що окупантам, які складали цей документ було недостатньо вказати, що член «ОУН» «ДОЛОНЯ», є агентом СМЕРШу, а вони додали, що він є ще й агентом НКВС, свідчить про їхню скрупульозність у документуванні. Це підтверджує, що якщо б Марія Римик була агентом, то це обов’язково було б зазначено в документі:
В Описі зокрема зазначено: «В том числе протоколы допроса члена «ОУН» «ДОЛОНЯ», агента СМЕРША и НКВД. Листы 102-362; члена ОУН — РИМИК Марии, листы 290-380 и др.)»
Опис
https://avr.org.ua/viewDoc/6783/
Архіви та колекції: ГДА СБУ- Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 54.
Також документи в яких ідеться про Марію Римик, є в Літописі УПА. Нова серія. Т. 27. Боротьба проти повстанського руху і націоналістичного підпілля: протоколи допитів заарештованих радянськими органами державної безпеки керівників ОУН і УПА. 1949–1956. – Кн. 3
№12 Стенограма протоколу допиту Кука 9 червня 54р.
«… а также лично «МИХАЙЛО» проводил расследования по факту установления связи с националистическим подпольем бывшей связной Романа Шухевича – «МАРУСИ»242(«Маруся» Марія Римик).
Известно мне, что «МИХАЙЛО» тогда захватил ету связную, получил от нее показания о отом, что она, якобы, была завербована органами МГБ в качестве секретного сотрудника и направлена в националистическое подполе для того, чтобы осущетвить провал его учасьников.» с.134-135 №29 Стенограма протоколу допиту Кука 29 вересня 54р.
«В 1946г. Со слов «МИХАЙЛА» мне стало известно о том, что «СБ» арестовало связную «ШУХЕВИЧА» некую «МАРИЙКУ»438 («Марусю» Марія Римик), так как она была завербованя МГБ. Єто дело не было доведено «СБ» до конца, так как «МАРИЙКА» погибла во время операции вместе с «МИХАЙЛОМ» в одном бункере.» с.214
Кук на допитах, як і Марія Римик, намагався подавати інформацію так, щоб не зашкодити підпіллю. У цьому випадку, інформація про те, що Марія Римик ніколи не була агентом і пройшла перевірку СБ, могла зашкодити її сім’ї,
Водночас у протоколах СБ «Наталка» розповідає Арсеничу, що знала інформацію про членів Головного Проводу ОУН, але про Кука знала мало. Відповідно, можна дійти висновку, що вони рідко перетиналися, оскільки на той час стосунки між Куком і Шухевичем були напруженими. Роман Шухевич не схвалював деякі дії Служби безпеки ОУН на Волині, які відбувалися за згодою Василя Кука. “Чистки”, проведені СБ, призвели до загибелі значної кількості членів ОУН, і це викликало невдоволення в Шухевича.
Ще одним документом, у якому йдеться про Марію Римик, є вищезазначений «Рапорт майора Соколова генералу-майору Горшкову про діяльність організованої ним із колишніх націоналістів спецгрупи під виглядом УПА» (Державний архів РФ: ф.9478. оп.1. Спр.487. Арк.212, 223).
«B этo вpемя Беpежaнским PO былa зaдеpжaнa связнaя – «Haтaлка», кoтopaя нa дoпpoсе пoкaзaзa чтo oнa связнaя oблaстнoгo пpoвoдникa ОУH «Hестеpa» , oнa пытaлacь у6ежaть из КПЗ – пpистpелилa из пистoлeтa милициoнеpа ее oxpaняющегo и, кaк виднo из инфoрмaции, фигypa 6ылa интеpеснaя.
Я вместе с пoдпoлкoвникoм т. MATBЕЕBЬIM выехaли B Беpеrкaньr eе пoсмoтpeть. Koгдa мы пpиехати в Бережaны, тo ее дoпpaшывал сoтpудник ОББ HKBД УСCР пoдпoлкoвник КАГAHOBИЧ. Oнa тaк стaвилa свoи пoказания чтo пo ним никaких oпеpaтивных меpoпpиятий пpoвести былo нельзя. Яснo 6ылo, чтo oнa все вpала, скpывая чтo-тo кpyпнoе.»
Отже боротьба Марії Римик «НАТАЛКИ» була спрямована на створення незалежної Української Держави, а не на виконання завдань іншої держави чи силової структури. Вона була зв’язковою Центрального Проводу ОУН та Головного командира УПА Романа Шухевича, а не агентом, який працює на ворога.
