23 листопада 1893 року на Полтавщині в родині колезького правника Івана Олександровича Сеньковського народився нащадок шляхетського роду Сеньковських – Микола, якому, своєю працею фотомитця, судилося прославити інший славний край — нашу вічнозелену Гуцульщину.
Під час Першої світової війни молодший офіцер Микола Сеньковський у складі царської армії вступив у Карпати. Служив військовим фотограмметристом у складі російської артилерії, маючи за плечима закінчений кадетський корпус у Петербурзі за спеціальністю «фотограмметрія».
На початку 1920-х років Микола Сеньковський у зв’язку з непевною політичною ситуацією та поразкою УНР вирішує емігрувати в Галичину. Він переїжджає на Гуцульщину, у Жаб’є (сучасна назва — Верховина). Це в своїх спогадах підтверджує громадський діяч Євген Чикаленко, який в липні 1919 року перебував у Жаб’ю.
В 1924 році виходять перші прототипи листівок Сеньковського, на яких зображення доповнене короткою інформацією, написаною від руки. В цьому ж таки році Микола видає на основі фотографій листівки, що мають чітку анотацію видання — друкованим шрифтом.
У Жаб’ї Микола Сеньковський одружується з місцевою вчителькою Євгенією Поліщук. Пані Євгенія була родом з Тернопільщини, закінчила Коломийську учительську семінарію та організувала у Верховині першу українську школу.
У 1925 році Сеньковські переїжджають до Косова, де Микола відкриває своє фотоательє та магазин радіотехніки, а Євгенія вчителює у навколишніх селах, беручи активну участь у суспільному житті Косова. В 1931 році в подружжя народився син Юрій, в майбутньому — відомий науковець, український геолог, який жив і працював у Львові.
В 1938 році сім`я переїжджає в Коломию, де Сеньковський продовжує свою видавничу діяльність.
У вересні 1939 року, після оголошення Німеччиною війни Польщі, Микола Сеньковський перетинає польсько-румунський кордон разом з польськими військовими офіцерами. Відомості про життєвий шлях фотографа уриваються 1939 роком, подальша його доля невідома.
Дружина фотографа, пані Євгенія, залишилась в Україні та вступила до лав українського націоналістичного підпілля. У 1945 році була заарештована радянською владою, але змогла вирватись і продовжувала підпільну роботу уже у Львові. Невдовзі Євгенія знову була затримана – під час перетину румунського кордону. Цього разу Сеньковській вже не вдалося звільнитися, датою смерті жінки вважають 1947 рік.
Микола Сеньковський залишив для нащадків унікальний фотоархів світлин Гуцульщини, де зафіксував образи горян, їхню працю, побут, звичаї, природу та урбаністику гуцульських міст і сіл. Значення його творчості справді складно переоцінити, оскільки з того часу і до сьогодні його світлинами користуються практично всі, хто пише статті про Гуцульщину.
Роботи Сеньковського ще за його життя неодноразово відзначали найвищими нагородами на європейських і місцевих фотовиставках.
Феномен такої популярності полягає в тому, що Микола проявив свій талант одразу в трьох напрямках: як фотограф, художник і підприємець. Він міг вдало вибрати і об’єкт для знимкування, і ракурс, організувати як масове тиражування, так і широке розповсюдження світлин та фотографій на території всієї Європи.
Така вдала підприємницька діяльність і посприяла тому, що частина фотографій збереглась до наших днів. А завдяки своїй художній та етнографічній цінності багато із вцілілих світлин стали ілюстраціями до періодичних і художніх видань, доповнюють різні архівні, бібліотечні та приватні колекції, що дає можливість зараз краще зрозуміти той період життя на Гуцульщині.
Простір фотографування, який охопив Сеньковський, вражає: від загальних планів природи, до конкретних краєвидів, будівель, мостів та інших цікавих об’єктів, від подій та обрядів, до окремо взятих постатей горян. Його творчий спадок – це своєрідний архів фотосвітлин зі своєю магічною силою, яка на Гуцульщині, повній старовіцьких вірувань, глибоко пронизувала життя і побут людей. Саме це і побачив Микола та спробував передати через свої роботи нам, нащадкам.
Два десятиліття Сеньковський плідно працював на наших теренах і залишив пам’ятний слід в мистецтві фотографії. Можна впевнено стверджувати, що він настільки високо підніс етнографічний спадок краю на загальний огляд, що це суттєво посилило інтерес світу до дослідження загадкової Гуцульщини — світової «Атлантиди», яка на той час загубилася серед розвинених народів і була зовсім непомітною, будучи в самому центрі (серці) Європи.
І от, зібравши усю інформацію з різноманітних джерел, стало зрозуміло – фотограф Микола Сеньковський фактично недосліджений, попри його вагомість для української культури. Фактично сьогодні зроблено лише перші кроки у розумінні та популяризації культурного феномену Сеньковського.
Автор допису — Мирослав Близнюк.
На замітку по темі:
- Краєзнавець Мирослав Близнюк: «Кожна людина заслуговує уваги і пам’яті»
- М. Сеньковський — неперевершений фотолітописець Гуцульщини («Гомін гуцульської давнини» Михайло Ломацький).
- Чукутиха – пісенна Берегиня Гуцульщини (за часів влади Польщі, у Жаб’ю Микола Сеньковський сфотографував цю красиву літню гуцулку в святковому вбранні із люлькою і назвав свою етнографічну фотороботу «Стара гуцулка»).
- Підбірка фотографій Миколи Сеньковського у Косівському фотоальбомі.
- Фотолітописець Гуцульщини (публікація до 123-річчя від дня народження Миколи Сеньковського).
- Світло і тіні незабутніх предків (старовинні світлини наших дідів і прадідів, учасників подій сивої давнини).
- Публікацї та дослідження Мирослава Близнюка на порталі «КосівАрт».
