Цієї весни минуло 20 років зід дня смерті лауреата премії ім. Т. Шевченка, талановитого поета та художника, уродженця с. Уторопи Тараса Мельничука.

На Гуцульщині на честь поета встановлено ряд меморіальних дощок, пам’ятник. Хочу розповісти про музей Тараса Мельничука, який знаходиться в рідному селі поета — Уторопах. Про це розмовляю з директором музею Богданою Михайлівною Цимбалюк.

— Коли був створений музей?

— Будівництво його тривало кілька років, а відкриття відбулося 15 жовтня 2012 року.

— Хто був ініціатором його створення?

— Відкрити такий музей ми планували давно. Ініціаторами створення були громада села, учительський та учнівський колективи, родина поета, його друзі.

— Які цікаві відвідувачі тут побували, можливо, хтось з відомих людей?

— Дуже частими гостями нашого музею є вижничани, серед них поети та письменники М. Попадюк, А. Юрійчук, В. Ватрич, В. Максимчук, Д. Никифоряк, М.Софійчук, також гості з-за кордону, зокрема з Польщі та Німеччини, члени клубу інтелігенції ім. Пелипейка, учасники пленуму обласної організації Національної спілки журналістів України, викладачі з Київського університету ім. М. Драгоманова, письменники С. Григорчук, В. Рябий, Р. Киселюк, П. Коваль, В. Герасимюк та інші цікаві особистості. Цієї зими музей відвідали учні зі сходу, які відпочивали тут під час Різдвяних свят. Ось їхній запис у книзі відгуків: «Ми, учні Краматорської української гімназії, з великою цікавістю познайомилися з непростим життям патріота України Т. Мельничука. Ця постать художника, поета, борця є прикладом для прийдешніх поколінь. Ми вдячні людям, що бережуть пам’ять про цю видатну людину».

Сім’я Мельничуків

— У музеї є особисті речі поета і хто їх передав сюди?

— Так, є його особистий одяг, також стіл та крісла, етажерка, де поет зберігав свої книги. Це передали музею дружина та рідні Т. Мельничука. А поет В. Шкурган передав речі з обійстя митця, які вдалося врятувати під час пожежі, коли горіла його рідна хата. Це терлиця, гребінка, рошта від печі, замок від хати, ліхтарня, сумка, з якою поет ходив до школи, хрестик, образ, намальований поетом власноруч та картина «Незнайомка», яку поет намалював у Вінницькій в’язниці (адже був політв’язнем). Також тут зберігається автобіографія, написана ним, безліч фотографій, книг та ін.

— Чи дарують тепер якісь подарунки для музею? Якщо так, то хто?

— Письменники дарують свої книги, зокрема, присвячені поету. Вижничани у день відкриття музею подарували портрет Т. Мельничука. До 75-річчя від дня його народження вірші поета переклав на російську мову В. Артюх та подарував цю збірку музею. Уродженка с. Уторопів вишила для музею чудові картини, зокрема портрет та останній вірш Князя Роси.

— Як ставляться уторопчани до музею?

— Ми дуже шануємо Тараса Мельничука та пам’ять про нього, яка є нетлінною. Тому всі з великим задоволенням відвідують музей. Ось один з прикладів: уродженець нашого села Богдан Романовський, який зараз проживає у Києві, за власні кошти купив матеріал на перекриття даху музею.

— Як Ви вважаєте, чи впливає існування такого музею на формування в учнів любові до рідного краю та його митців?

— Безперечно, що впливає. Перш за все про це свідчить те, що екскурсоводами у музеї є учні нашої школи, які більше дізнаються про життя і творчість поета. Діти читають та вивчають вірші Т. Мельничука, беруть участь у відповідних заходах та пишуть власну поезію про Князя Роси.

Хочеться подякувати Богдані Михайлівні за таку цікаву та корисну інформацію і побажати музею процвітання. Це справді велике досягнення. Уторопчани дуже гордяться тим, що живуть на землі, де колись ходив Тарас Мельничук.

Ми пам’ятаємо тебе, Тарасе! І ця пам’ять завжди житиме у наших серцях: у серцях уторопчан, у серці Гуцульщини, у серці всієї України!

Ілона ЗАХАРУК.

«Гуцульський край», №18, 30.04.2015 року

Share