Село Рунґури, Печеніжинської ОТГ має давню історію. Відоме своїми соляними джерелами, воно було одним із ключових на Покутті. Та і сама назва села має багато трактувань: від пов’язувань із словом “руни” до прив’язки до гір і рівнин, що притаманні місцевості.

Сьогодні сюди приїжджають з усіх куточків України та з-за кордону, щоб побачити легендарний відновлений бункер.

Якщо вам пощастить домовитись про зустріч із жителем села Миколою Волощуком та його онуком Андрійком, то ви отримаєте найкращих провідників до бункера. Доки Андрійко з автоматом стане на вході криївки, його дід розповість про повстанців, що поклали там своє життя.

У 1948 р. в урочищі “Юрашів” почали споруджувати спарену криївку. Один із бункерів знаходився вище, другий трохи нижче. Кожна криївка мала окремий вхід, а з’єднував їх підземний тунель. У нижню криївку (саме вона відбудована на сьогодні) заходила вода. Криївки були збудовані добротно, так що повстанці могли спокійно перебути зиму 1950-1951 рр.

Та знайшовся зрадник, що повідомив про сховок повстанців і залишив для енкаведистів відбиток руки на вході. Чекісти розгорнули операцію по знищенню бункера, однак, навіть маючи відомості про місцезнаходження, відшукати одразу вхід їм не вдалося. До криївки силоміць привели людей із села, які врешті відшукали злощасний відбиток. Розкопувати вхід змусили місцевих, бо чекісти остерігалися вибухівки. З повстанцями зав’язали перемовини, намагаючись схилити їх до здачі, та вони не піддалися.

“З криївки почали стріляти, а чекісти сказали: “Тут біля криївки ваші діти. Ви по них будете стріляти”, — розповідає Микола Волощук.

Повстанці припинили вогонь. Бачачи, що живими їх не візьмуть, чекісти підірвали бункер толом.

“Туди кинули двох хлопчиків, щоб вони перевірили чи всі загинули. Ви уявляєте: на щойно підірвані тіла кинули дітей. Один із них заїкався до кінця життя”, — продовжує розповідь Микола Волощук.

З першої криївки витягли 5 тіл повстанців. Та зрадник повідомив, що то ще не всі. Чекісти продовжили операцію і відшукали другий бункер.

За офіційними даними у двох криївках загинуло 10 осіб. Однак, хрест, який стоїть при дорозі повідомляє імена 7 загиблих та пише про ще 4 “невідомих”. Деякі свідчення також говорять про те, що повстанців могло бути 11.

При вході до криївки малий Андрійко Волощук очікує від відвідувачів повстанського паролю. Хлопчина вже багато знає про боротьбу за Україну, бо чекав тата із фронту сучасної російсько-української війни. Після слів “Слава Україні” від пропускає візитера на круті сходинки.

У криївці на стінах висять світлини, стоїть грубий дерев’яний стіл, зроблені нари та складені побутові речі. З першої кімнати бункера ще одні сходи ведуть до другої.

Щоправда криївка зараз переживає не найкращі свої часи. Микола Волощук розповідає, що місцева влада не виявляє бажання вкладатись у її підтримку. Сьогодні заходити у нижню кімнату бункера вже дуже небезпечно — вона може просто обвалитись. Від згадки про це у чоловіка на очах виступають сльози. Каже, що криївку відвідували стільки відомих людей, багато сил коштів та часу було вкладено у її відбудову і втрата такої пам’ятки буде дуже ганебною та важкою.

Автор тексту та фото Ольга Баранецька

Також читаємо:

Facebook коментарі
Share