Пам’ятки села Яворів (Гуцульщина)

В більшості сіл, як правило, немає якихось видатних пам’яток – хіба що це природні утворення, котрі неможливо перемістити до музею чи приватної колекції, бо все інше інтенсивно елімінується саме туди.

Село Яворів Косівського району Івано-Франківської області (фото 1) у цьому не виняток. З чого розпочати? Мабуть з пам’ятного каменя, встановленого на горі Стоянів у самому центрі з нагоди 300-річчя першої письмової згадки 22 роки тому (фото 2).

Свою назву гора отримала від того, що тут «стояли опришки» (тобто був їхній постій), що й засвідчує табличка на камені (фото 3).

Бував у Яворові й славетний Олекса Довбуш і, як стверджують, мав тут свою «любку» (як же без неї?!). Припускають, що мешканці Яворова з прізвищем «Копильчук» є нащадками ватажка опришків.

Пам’ять про Олексу в Яворові донедавна зберігала скеля «голова Довбуша» в урочищі Терношори (фото 4 і 5), але єдиний в районі знавець санскриту і дослідник старовини, кандидат біологічних наук Любомир Держипільський оголосив цю пам’ятку утвором людських рук епохи, як він каже, «античного періоду», і перейменував у «Терношорську Ладу» − себто богиню кохання в давніх слов’ян. Під цією новою назвою скеля вже широко відома, особливо серед прихильників різного роду дохристиянських вірувань.

Терношорська Лада

Зрозуміло, що перші люди в Яворові з’явилися набагато раніше, ніж 322 роки тому й підтвердженням тому є знахідки крем’яних предметів з ознаками обробки – нуклеуса і скребка (фото 6), що датуються мінімум епохою бронзи (понад 3000 років тому). Aле оскільки це, за визначенням археологів, «підйомний матеріал», говорити про безперервне заселення території села з такої давнини поки-що підстав нема.

Фото 6: Кремені зі слідами обробки, виявлені в селі Яворові

Окрім язичницьких святилищ (на кшалт «Терношорської Лади») найдавнішими на поселеннях є, як правило, культові споруди – в нашому випадку християнські храми. Доктор богослов’я, уродженець Яворова Микола Шкрібляк встановив, що перша церква у селі була споруджена 1724-го року і її на власні очі бачив сам Яків Головацький, котрий занотував: «Зайшов я до маленької дерев’яної сільської церкви; її розписи справили на мене велике враження.

Іконостас прикрашений образами якогось щасливого художника: барви ясні, живі, гарний смак, типи чисто візантійські, обличчя зовсім не східні, лиця округлі, носи правильні, очі переважно сині, волосся русяве; це ідеал місцевої краси». Через майже 140 років селяни вирішили збудувати більший храм, тому першу церковку розібрали, а на її місці спорудили більшу і кращу. Освячена 1865-го року, вона простояла до 1924-го й згоріла через необережність.

Третя церква збудована там же й освячена 1926-го року – вона функціонує дотепер (фото 7 і 8).

Ще в епоху соціалізму – періоду боротьби «з релігійним дурманом» були спроби перетворити храм на склад, музей або й спалити (від останнього її вберегла переконана комуністка, східнячка Анастасія Яценко. Але не з причин поваги до храму, а через те, що її хата знаходилося поруч і могла загорітися також.

Люди, однак, пам’ятають її позицію і згадують добрим словом). Врешті-решт церковну будівлю було визнано пам’яткою архітектури, встановлено відповідну таблицю, яка на західній стіні висить дотепер (фото 9).

Фото 9: Охоронна таблиця місцевої церкви — пам’ятки архітектури

Поруч з церквою знаходиться дзвінниця, яка також є пам’яткою – на ній встановлена охоронна таблиця (фото 10 і 11). Отож, як бачимо, свої слова про «відсутність пам’яток по селах» я би мусів забрати назад, але слово, як відомо, не горобець…

Мало хто знає, але до визнання яворівських церкви та дзвінниці пам’ятками архітектури (та ще й у радянські часи!) спричинилося в значній мірі те, що їх будував яворівський майстер Іван Бучук (помер 1945-го року; на могилі збереглося його фото – див. № 12).

Фото 12: Іван Бучук — будівничий церков

Попри те, що не вмів він ні читати, ні писати, мав неабиякий талант архітектора і спорудив від 30 до 40 церков на Прикарпатті та Буковині (точного числа збудованих під його керівництвом храмів не знає ніхто). Вражаюча деталь, чи не так?!

Отож яворівські релігійні споруди є відносно «молодими», а що ж можна сказати про найдавніші? Будівлі ХІХ-го століття в Яворові, практично в центрі села, є. Але вони так би мовити «перепрофільовані», приватизовані і використовуються зараз для виробничих потреб. Це колишня школа і читальня «Просвіти»; першу я не ризикую продемонструвати (аби не мати неприємностей), а ось другу, гадаю, можна (фото 13).

Фото 13: Будівля читальні «Просвіти» у 1892–1939 рр. Нині приватний магазин

Зараз це магазин пром- і продтоварів, такий собі «сільський супермаркет». Радянська влада не могла миритися з тим, аби різного роду зібрання (в т.ч. й партійні збори) відбувалися в приміщенні, де колись «буржуазні націоналісти» ставили п’єси й відзначали національні свята, тому читальню оперативно перетворили на… буфет, згодом – сільмаг, а через деякий час закрили взагалі. Функцію читальні мав виконувати соціалістичний клуб, який збудували найпершим відразу в 1945-му році (фото 14).

Фото 14: Перша будівля соціалізму — сільський клуб

Він стоїть напроти колишньої читальні; дуже коротко (в першій половині 90-х) на ньому була табличка «Просвіта», але оскільки, як відомо, двічі в одну й ту ж річку не увійдеш, то зараз це «Будинок культури».

Фото 15: Хата-ґражда

Своєрідним пам’ятником архітектури (але, на жаль, без офіційного статусу) у Яворові є єдина в окрузі справжня гуцульська ґражда – тип житла-«фортеці», дуже поширеного в XVII-XVIII століттях саме на Гуцульщині (фото 15).

Гуцульська хата-ґражда — історія родини, яка живе у старовинній будівлі

Яворівська ґражда збудована в 20-х роках ХХ-го століття Іваном та Корнелією Ґелетюками й досі використовується як житлове приміщення – зараз тут проживають внуки і правнуки Ґелетюків, щоправда під іншими прізвищами, оскільки в роду були переважно дівчата…

Яворів небезпідставно називають «столицею» різьби та ліжникарства, оскільки доведено (й ніхто в цьому не сумнівається), що обидва ремела зародилися саме тут. Важко сказати, що було першим; як на мене – то ліжникарство, оскільки накриватися чимсь було потрібно щоночі, а ось споглядати вишукану річ – це прерогатива свят.

Музей-майстерня ліжникарства та старожитностей сім’ї Кіщуків в селі Яворів

Не стану описувати загалом складну технологію ткання і подальшу обробку ліжника (який з успіхом може виконувати і функцію прикладну, і мистецьку), скажу лише, що для його виготовлення колись використовувалась ЛИШЕ ОВЕЧА ВОВНА, а всі інструменти були дерев’яними – без жодного цвяха! Тобто це був тип виробу з місцевої сировини, незалежний від будь-чого, окрім одного: рук і таланту майстра.

В принципі технологія виробництва ліжників збережена дотепер, лише чимало деталей зараз виготовляється з металу, а недобросовісні майстрині підмішують до вовни синтетику, бавовну чи льон. Але до честі більшості – це поодинокі прикрі винятки. В той же час візерунки стають все більше вишуканими й несподіваними (фото 16, 17 і 18).

Незважаючи на те, що основоположницею сучасного ліжника вважається Параска Король-Біленька, ім’я того, хто виготовив перший гуцульський ліжник губиться у глибині віків. А ось зачинатель гуцульської різьби по дереву відомий: звали майстра Юрій Шкрібляк і в центрі Яворова до 190-річчя з дня його народження встановлено пам’ятник видатному земляку (фото 19).

Фото 19: Пам’ятник основоположнику різьби Юрію Шкрібляку

Позаду пам’ятника – галерея яворівських різб’ярів, чиї роботи прикрашають музейні й приватні колекції. Це сини, внуки і правнуки Юрія Шкрібляка (фото 20).

Фото 20: Галерея майстрів різьби по дереву

Аби мати уявлення, що являють собою їхні вироби, прошу оглянути фото 21 і 22.

Ловлю себе на думці, що прихильники комуністичної ідеології вже задають мені німі запитання: а чи є (були) у Яворові пам’ятники видатним діячам РСДРП(б)-ВКП(б)-КПСС і яка їхня доля? Їх можу порадувати лише таким: коли у жовтні 1939-го червона армія визволила село «з-під гніту пансько-польського ярма», то «визволителі» НЕГАЙНО зруйнували Могилу Борцям за волю України, а ось встановити монумент Ульянову-Лєніну, Джугашвілі-Сталіну чи там якомусь Скрябіну-Молотову або Ворошилову руки не дійшли навіть до 1990-го року! Тож руйнувати такого монумента «націонал-фашисти» не змогли за відсутністю оного.

Фото 23: Монумент загиблим в роки ІІ св. війни та «від рук українських буржуазних націоналістів»

В 70-х роках у Яворові встановили пам’ятник загиблим на фронтах «великої вітчизняної війни» та «від рук українських буржуазних націоналістів». Він стоїть у центрі села дотепер і НІХТО зносити його не помишляє (фото 23), лише легенду «загинули від рук УБН» замалювали вапном (фото 24). Але прізвища-імена загиблих залишені на своїх місцях. По кожному імені вартує написати окрему розвідку, але не тепер.

Фото 24: Перелік загиблих

Скажу лише, що загиблих у лавах червної армії було більше, ніж 6 вказаних. Сьомий – Микола Копильчук – служив у підрозділі генерала Власова. Загинув десь у Калінінській області ще до того, як Власов з групою підлеглих здався німцям, тобто НІЯКИМ «ПРЕДАТЕЛЕМ РОДИНЫ» не був. Але внести його ім’я на монумент не дозволили «хлопці з КҐБ», незважаючи на прохання родини. Чому – пояснювати не стали.

А ось про загиблих «від рук УБН» можна сказати чимало. Їх також було більше, ніж 20 записаних на монументі, але не всі удостоєні такої честі. Особливо ті, хто був знищений провокативною боївкою МҐБ, як, наприклад, Микола Петрович Гуменюк – батько трьох малолітніх дітей. Спецбоївка «прокололась» на операції, і про це стало відомо багатьом ще у 60-х роках.

Була б моя воля – я би на той монумент вписав також імена семи забитих і трьох важко поранених чекістами «по ошібкє» − вони не були ані в лавах УПА, ані не допомагали підпіллю. Один (Петрич Петро), наприклад, шукав у лісі гриби, а другий (садівник Лосюк Василь) викопував зранку черешеньку, яку хотів пересадити ближче до хати. Чекісти спочатку стріляли, а потім «розбиралися». Петрича Петра (вже вбитого) оголосили «членом банди» і на додаток ще й виселили до Казахстану його дружину з двома дітьми…

Ореста Мухіна – вчителя-інваліда (без ноги) – прислали до Яворова з Чернігівщини ще у 1940-му. Відступати з радянськими у червні 1941-го він не став і залишився на «окупованій території». До жовтня 1944-го жив собі в селі, ніхто з місцевих до нього жодних претензій не мав. Вчитель зник однієї ночі буквально через кілька днів після вступу в село червоної армії. Його хатину виявили вранці з розчиненими навстіж дверми: явний «почерк» НКВД. А про те, що Мухіна знищили «УБН» заговорили вже аж у 50-х роках! Монумент, на жаль, про це не розповість…

До слова кажучи, жодних пам’ятників «УБН», а говорячи людською мовою українським повстанцям в Яворові НІКОЛИ не було (і не виглядає, що найближчим часом буде. Ви раді, панове комуністи?). Два скромних хрести на місці загибелі сотенного «Кукола» з дружиною і місця арешту стрільця «Вишні» (згодом закатованого в таборах) не в рахунок – їх встановили родичі згаданих і вони знаходяться на далеких окраїнах.

Яворівський фотоархів УПА

Але повстанці подбали, аби пам’ять про них збереглася бодай у світлинах: в Яворові віднайдено два великих фотоархіви УПА – загалом понад 400 сюжетів з 1945-51 років. Є там і вихідці з Яворова; погляньте на їхні благородні обличчя – це вам не «красавєц Моторола» чи «апалчєнєц Гіві»! (Фото 25).

Фото 25: Воїни УПА з Яворова

В 60-х роках у Яворові активно впроваджувалася система боротьби «з релігійним дурманом». З цією метою руйнувалися придорожні хрести й каплиці (як збереглася церква вже згадувалося вище). Останнім «бастіоном» залишалася капличка навпроти крамниці – її берегли віруючі, адже там знаходився пам’ятний хрест про відміну панщини 1848-го року.

Сільські «войовничі атеїсти» довго міркували, як справитися з проблемою і придумали. Встановили неподалік цистерну з гасом – буцім «для зручності продажі» (суцільної електрифікації тоді в селі ще не було, і селяни користувалися гасовими лампами). Вловивши момент, коли охоронці каплички однієї дощової ночі відлучилися зі свого «поста», свідомий комуніст-атеїст зірвав замок з цистерни, облив гасом капличку і підпалив.

Церква Пресвятої Трійці у селі Яворів

За лічені хвилини вона згоріла дотла. Найцікавіше у цій історії було те, що НІХТО не шукав винуватця пошкодження цистерни (витекло і згоріло понад 1500 літрів гасу!). Лише через приблизно місяць у ДТП був покалічений один член КПСС – чудом залишився живим. З важкими переломами він пролежав майже рік і доживав віку як інвалід першої групи. Перед смертю зізнався: підпал каплиці з пам’ятним хрестом – це справа його рук. Деталі виконання обговорювалися на спеціальному засіданні і його зобов’язали виконати «партійне доручення». Обіцяли нагородити. Обіцянку виконало Небо.

Після розпаду СССР більшість комуністів стали ревними віруючими. Декілька активних учасників «боротьби з релігійним дурманом» у 60-х роках виступили з ініціативою відбудови спаленої каплички й відновлення пам’ятного хреста. Ті, хто віри в ті роки не цурався, сприйняли цю ідею скептично і кошти на відбудову вкладати відмовилися. Зібраного вистачили лише на хрест і напис на ньому «Воля». Так одиноко він і стоїть. Поки-що ніхто не ставить тут ні квітів, ні свічок. Очевидно це буде згодом (фото 26).

Фото 26: Відновлений хрест на пам’ять про відміну панщини, який був зруйнований в епоху соціалізму

Як це не сумно, але меморіалом КОЖНОГО населеного пункту є його цвинтар. У Яворові є декілька цвинтарів; деякі з них вже практично без ознак поховань – нема ні хрестів, ні імен, ні дат, а могилки зрівняні з горизонтом. Нічого дивного – 322 роки – то не десяток чи два. «Все йде, все пройде, і ваші імена будуть загублені в потоці часу» − приблизно так написано в книзі Коґелет (Еклезіаст).

Добре збережені поховання – це у Яворові могили померлих в ХХ-му столітті (тай то далеко не всі). Могилу основоположника різьби Юрія Шкрібляка відновили до 190-річчя з дня його народження. Приклалися родина, сільська громада, Спілка художників України, окремі жертводавці. Встановлений добротний монумент складає неабияке враження, подивіться (фото 27).

Фото 27: Могила Юрія Шкрібляка у Яворові

Неподалік могили Юрія Шкрібляка знаходяться поховання його онуків – заслужених майстрів народної творчості, талановитих різб’ярів Юрія (фото 28) та Семена (фото 29) Корпанюків. Сільська громада свято шанує пам’ять про цих Людей.

Зовсім поруч похована відома піаністка (акомпонувала Соломії Крушельницькій!), учениця Миколи Лисенка, приятелька (sic!) Лесі Українки і Ольги Кобилянської, як також «самого» Івана Франка (грала на концерті, присвяченому 25-річчю Його творчості) – Ольга Окуневська, дочка пароха Яворова 1869-1902 років Іполита Окуневського. Більш ніж скромну могилу увінчує такий же скромний хрест, і лиш вряди-годи на нього ставлять нові віночки… (фото 30).

Фото 30: Могила піаністки Ольги Окуневської

Добре хоч, що спадкоємці маєтку О.Окуневської подбали про встановлення меморіальної таблички на будинку (присілок Широкий), де вона жила й відійшла у вічність (фото 31).

Фото 31: Меморіальна таблиця на будинку Ольги Окуневської

Подібним чином облаштована також могила сотенного УПА «Кукола» (Івана Мицканюка), його дружини і ненародженої дитини (фото 32). Один із сексотів, який числиться «загиблим від рук УБН» й ім’я якого записане на пам’ятнику в центрі села (з етичних міркувань я його тут не назву) дуже своєрідним способом навів весною 1948-го року опергрупу МҐБ на бункер, в якому переховувалися «Кукол» і його вагітна на восьмому місяці шлюбна дружина.

Фото 32: Могила сотенного УПА «Кукола» і його дружини

В нерівному бою обоє (а властиво троє) загинули; їхні роздягнуті догола (який цинізм!) тіла чекісти несли на жердинах через усе село й кинули в рівчак неподалік цвинтаря, суворо заборонивши поховати вбитих. Ризикуючи бути покараними, люди носили в пригоршнях і капелюхах глину, аби прикрити тіла нещасних і врешті-решт накрили їх землею. Так пролежали вони понад 45 років і лише 1993-го були перепоховані за християнським звичаєм.

Повернення повстанця «Скорого»

Служба Безпеки ОУН провела ретельне розслідування обставин виявлення місця постою «Кукола» й безпомилково встановила ім’я того, хто помітив бункер шкорлупою писанки й навів таким чином на нього карателів. Сексота суд УПА після допиту й зізнання засудив на смерть, вирок було виконано. Логічно запитати: це невинна жертва, чи злочинець, який покараний справедливо? Думайте самі!

Ходячи цвинтарем у Яворові й фотографуючи те, що вважав за доцільне вмістити в цьому матеріалі, випадково набрів на поховання, якого років два тому явно не було. Мене вразив (думаю, вас не залишить байдужим також), якщо можна так сказати розкішний вигляд могили, де спочивають дві невідомі мені жінки (фото 33).

Фото 33: Найрозкішніша могила невідомих осіб

Червоний і чорний граніт, бронза, незнане біле (напівдорогоцінне?) каміння – все це вказує на те, що тут поховані якісь дуже видатні особи, але хто і які їхні заслуги перед суспільством? Кілька людей, яких я зустрів на кладовищі, нічого з цього приводу сказати не могли – бо, як і я, − не знали. Але як би там не було, саме цей надгробний пам’ятник я вважаю НАЙКРАЩИМ у Яворові станом на липень 2016-го року і нехай мені хтось доведе, що помиляюсь!

Цвинтар, звичайно, це – історія поселення, але чудернацької форми каміння та скелі – то історія планети Земля. Ви вже мали змогу оглянути скелю «голова Довбуша» (чи то пак «Терношорська Лада»!), але в Яворові є немало й інших пам’яток природи. «Скеля Параджанова» хоча й не належить до якихось особливих за формою утворів, тим не менше дорога для нас тим, що тут видатний режисер знімав дуже важливий епізод бурі в своїх знаменитих «Тінях забутих предків» (фото 34).

Фото 34: «Скеля Параджанова» з фільму «Тіні забутих предків»

Розписуватися докладно далі й випробовувати ваше терпіння (чаша якого й так переливається через край!) я не буду. Назви більшості каменів і скель поки-що не усталені, я їх придумав сам. Ваше право згодитися або рішуче заперечити. Лише в одному випадку мені буде сумно: коли хто скаже «нічого цікавого!»

Отож:

• камінь «Люлька» (фото 35);
• камінь «Жарина для люльки» (фото 36);
• камінь «Черепаха» (фото 37);
• камінь «Крокодил» (фото 38);
• скеля «Сокіл» (фото 39);
• камінь «Криголам» (фото 40);
• камінь «Погляд мольфара» (фото 41);
• камінь «Погляд Горгони» (фото 42).

Дякую, хто дочитав і переглянув!

P.S. Виставляючи цей матеріал і задекларувавши його «разом з Анатолієм СЄРИКОВИМ», я не узгодив сюжети і написане з паном Головним редактором шанованого мною (і, поза всяким сумнівом – багатьма) журналу «Пам’ятки України». Тому не здивуюся, коли після ознайомлення з даним опусом мене викреслять з кола друзів. Намагаєшся, аби краще, а виходить… самі знаєте як!

Василь Гуменюк
23.07.2016 р.

Ознайомтесь з іншими цікавими публікаціями та історичними дослідженнями п. Василя Гуменюка на сайтах «Гуцулія», «МапаКосів», «ВелоКосів» та «КосівАрт».

Читайте по темі:

Село Яворів: Туристичні місця

Гуцульське село Яворів: майстри, музеї, садиби

Справжній представник української еліти

Корисні посилання на замітку:

• Туристичні атракції Яворова на карті
• Яворівський центр народного мистецтва «Гуцульська гражда»
• Фотографії села Яворів
• Інформаційний довідник села Яворів
• Публікації та дослідження про село Яворів
• Статті про село Яворів
• Новини села Яворів
• Веломаршрути селом Яворів
• Пішохідні маршрути горами Яворова
• Послуги гіда в Карпатах

Також читайте:

Як стягнути на Гуцулшіну туристів і люфтників? Криївка окружного провідника ОУН у Великому Ключеві Церкви на Косівщині Пластун Петро Стефуранчин з Соколівки